BooksUkraine.com » Сучасна проза » Буллет-парк 📚 - Українською

Читати книгу - "Буллет-парк"

401
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Буллет-парк" автора Джон Чівер. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 38 39 40 ... 86
Перейти на сторінку:
з плащами, парасольками, галошами й мокрими сидіннями в машині, але зараз він здавався ніби продовженням мого щастя, щедрий дарунком. Він, здавалося, збільшував відчуття легкості й чистоти, що охопили мене, і я, намагаючись не заснути, прислухався до нього з увагою й зацікавленістю, наче до музики. Коли заснув, мені приснились і гірська вершина, і обнесене муром місто, і зелені береги річки. Прокинувся на світанку, а меланхолії й сліду не було! Я викупався в ставку, одягнувся. На кухні знайшов диню, заварив каву й засмажив трохи бекону. Запах кави й бекону здався запахом нового життя, і я поїв з великим апетитом. Господиня, закутавшись у купальний халат, зійшла трохи пізніше й подякувала, що я заварив каву. Коли підносила чашку до губів, рука її так тремтіла, що кава пролилась. Тоді вона сходила в буфетну, принесла пляшку віскі й долила його в каву. Вона не пробачилась, нічого не пояснювала, але рука перестала тремтіти. Я спитав, чи не дозволила б вона мені підстригти траву на газонах.

— Якщо маєте бажання, то будь ласка. У нас тут важко знайти кого-небудь. Молодь тікає в місто, а старі помирають. Косарка там, у сараї, бензин, здається, теж там.

Я знайшов косарку й бензин і взявся до роботи. Газон був чималий, і я попогрів чуба аж до півдня, а може, й довше. Вона сиділа на терасі, читала і щось пила — чи то холодну воду, чи джин. Я приєднався, весь час думаючи, як би мені стати для неї не просто корисною, а необхідною людиною. Можна було б позалицятися, але коли б вона стала моєю коханкою, то довелося б ділити з нею жовту кімнату, а цього мені зовсім не хотілось.

— Якщо хочете закусити на дорогу,— сказала вона,— візьміть собі шинку й сиру у холодильнику. До мене хтось приїде о четвертій, але ви ж, певно, схочете вернутися раніше...

Я перелякався. Вернутися! Знову повернутися до каламутних зелених вод Лети, до свого проклятого боягузтва, до ліжка, в якому я ховався з головою під ковдру, боячись найменшого шереху, до джину, без якого я вже не в силі був з'їсти й порції яєчні? Цікаво, хто цей «хтось», він чи вона? Якщо це жінка, то я міг би й залишитись, видаючи себе за її помічника, котрий харчується на кухні й спить у жовтій кімнаті.

— Чи вам більше нічого не треба? — спитав я — Може, нарубати дров?

— Мені привозять дрова з Бленвіля.

— Тоді, може, наколоти трісок на розпал?

— Ні, не треба.

— Сінешні двері на кухні зіпсувались,— сказав я.— Я міг би їх відремонтувати.

Вона вдала, що не чує, пішла в будинок і трохи згодом повернулась з двома бутербродами.

— Гірчиці не хочете? — спитала.

— Ні, дякую.

Я взяв бутерброд, наче проскуру під час говіння, бо це ж була остання їжа, яку я мав спожити з апетитом, поки повернуся знову в цю жовту кімнату, а коли ж це буде? Мене охопив відчай.

— До вас приїде чоловік чи жінка?— спитав я.

— Гадаю, що це вас не обходить, — відповіла вона.

— Пробачте.

— Дякую, що підстригли газон,— сказала вона.— Це велика послуга для мене, але зрозумійте, що я не можу дозволити незнайомцю спати на моєму дивані без того, щоб не потерпіла моя репутація, яку, до речі, вже й так дехто намагався очорнити.

— Я зараз же їду,— сказав я.

Засуджений до вигнання й дуже боячись своєї схильності до саморуйнування, я повернувся в Нью-Йорк. І тільки зачинив двері своєї кімнати, як знову почалося: джин, Кіліманджаро, яєчня, Орвієто і Єлісейські поля. Наступного ранку я довго не вставав. Коли голився, випив трохи джину і вийшов, щоб випити де-небудь кави. І тільки-но ступнув кілька кроків, як просто перед себе побачив Дору Емісон. Вона була зодягнена в чорне (я ніколи не бачив її в чомусь іншому) і сказала, що приїхала в місто на кілька днів дещо купити й сходити в театр. Я запропонував їй разом поснідати, але вона сказала, що в неї нема часу. Коли ми розлучились, я сів у машину й поїхав у Бленвіль.

Двері були замкнені, але я вийняв шибку на кухні та вліз досередини. У жовтій кімнаті мені відразу, як я й гадав, полегшало: я відчув себе щасливим, урівноваженим і сильним. Я взяв із собою книжку Монтале й читав її після обіду та робив виписки. Час знову минав легко, і я вже не думав про стрілки годинника, як про своїх ворогів. О шостій скупався, випив склянку віскі й приготував собі вечерю. Господиня мала всього вдосталь, і я записав усе, що брав, аби пізніше їй повернути. Пообідавши, продовжував читати, хоч і міг світлом у кімнаті привернути чиюсь увагу. О дев'ятій роздягнувся і, вкутавшись у ковдру, ліг на дивані. Через кілька хвилин побачив фари машини, що під'їздила до будинку.

Я встав, пішов на кухню й причинив за собою двері. Якщо це вона, то вискочу через задні двері. Якщо ж це хтось з її Друзів чи сусідів, то вони незабаром собі поїдуть. Почувся чийсь стукіт у парадні двері. Потім якийсь чоловік відчинив їх, бо я забув замкнути їх, і лагідним голосом спитав: «Дорі, Дорі, ти спиш? Прокинься, люба, це твій Тоні, твій коханий». Потім почалапав сходами, весь час повторюючи: «Дорі, Дорі, Дорі», а коли зайшов до спальні та побачив, що там нікого немає, то вигукнув: «Чорти б тебе забрали!» — зійшов і, грюкнувши дверима, поїхав геть. А я, голий, стояв на кухні, тремтів і прислухався до шуму машини, що віддалялась.

Я знову ліг, а приблизно через півгодини до будинку під'їхала ще одна машина. Мені довелося ще раз ховатися на кухні. Людина, що назвала себе Мітч, повторила все, що робив попередник. Він теж зійшов сходами, голосно гукаючи Дорі, а потім, вилаявшись, поїхав геть. Все це так вплинуло на мене, що вранці я прибрав кімнату й кухню, витрусив попільничку й повернувся до Нью-Йорка.

Дора говорила, що пробуде в місті два-три дні. Коли кажуть «два-три», то це означає добрих чотири. Два з них уже минуло, отже, в мене ще лишилося два. Того дня, коли вона мала повернутись, я купив ящик найдорожчого віскі і після обіду поїхав у Бленвіль. Уже смеркало, коли я звернув на грунтову дорогу. У будинку світилось. Я подивився спочатку у вікно й побачив, що вона сиділа з книгою

1 ... 38 39 40 ... 86
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Буллет-парк», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Буллет-парк"