Читати книгу - "Гордість і упередження і зомбі"

— Можливо, — продовжив Дарсі, — я й справді міг поводитися так, щоб завести нові знайомства. Але я не надто вмію рекомендувати себе незнайомим людям.

— Може, спитаємо вашого кузена, в чому тут річ? — зауважила Елі-забет, і далі звертаючись до полковника Фіцвільяма. — Може, поцікавимося в нього, чому розумна й освічена особа, вишколена на першокласного вбивцю, не надто вміє рекомендувати себе незнайомим людям?

— Я можу відповісти на ваше запитання і без його допомоги, — зауважив Фіцвільям. — Річ у тому, що він себе ніколи цим надто не обтяжував.

— У мене й справді немає таланту, властивого іншим, — вів далі Дар-сі. — Я не вмію заводити невимушену бесіду з людьми, яких раніше не бачив. І не вмію вловлювати тон їхньої розмови чи вдавати, ніби цікавлюся їхніми проблемами, як зазвичай роблять у таких випадках.

— Мої пальці, — сказала Елізабет, — не такі міцні, як у вашої тітки. Їм бракує і сили, й спритності, й смертоносності. Але я завжди вважала це власною провиною, бо ж це означає, що я замало вправляюся. Та я ніколи не сказала б, що в мене просто не відповідні для цього пальці.

Дарсі усміхнувся:

— Так, ви маєте цілковиту рацію. Ви значно мудріше розпоряджаєтеся своїм часом.

Тут їхню розмову урвала леді Кетрін, якій було цікаво знати, про що вони там балакають. Елізабет одразу ж знову начепила підв’язку скромниці й повернулася до ходіння на руках. Леді Кетрін, поспостерігавши за нею кілька хвилин, звернулася до Дарсі:

— Ми могли б насолодитися і Кігтем Леопарда у виконанні міс Беннет, якби ж вона тільки вправлялася більше й під наставництвом японських учителів. Я бачу в її пальцях природжений хист.

— Так, — погодився містер Дарсі, — ці пальці можуть принести багато насолоди.

Він промовив це таким тоном, що Елізабет мимоволі зашарілася.

Вона спостерігала за поведінкою Дарсі, щоб збагнути його почуття до міс де Бурґ. Але їй так і не вдалося помітити бодай щось, що свідчило би про його симпатію до доньки леді Кетрін. Врешті вона дійшла висновку, який вельми потішив би міс Бінґлі: якби Керолайн теж була родичкою Дарсі, її шанси на одруження з ним були б аж ніяк не меншими, ніж у цієї панночки.

Леді Кетрін і далі робила Елізабет зауваження, чергуючи їх із порадами наполегливіше вправлятися. Елізабет вислуховувала все зі стриманою люб’язністю і на прохання джентльмена ходила кімнатою на руках, чи то пак, кінчиках пальців, аж доки не прибув екіпаж, що мав відвезти їх додому.

Розділ 32

НАСТУПНОГО РАНКУ, КОЛИ місіс Коллінз і Марія поїхали до села у якихось справах, Елізабет медитувала на самоті, аж раптом стрепенулася від несподіваного дзвінка в двері. Хоч гуркоту екіпажа вона й не чула, та запідозрила, що це може бути леді Кетрін, тож спішно загасила ладан і побігла відчиняти двері. І яким же був її подив, коли виявилося, що на порозі стоїть містер Дарсі!

Здавалося, він теж здивувався, побачивши, що вона сама. Він попросив вибачення, зауваживши, що сподівався застати всіх мешканців дому.

Вони сіли, й після того, як вона поцікавилася здоров’ям мешканців Розінґзу, запанувала тиша, яка могла протривати ще дуже довго. Терміново треба було знайти якусь тему для розмови. І, намагаючись щось вимудрувати, Елізабет пригадала їхню останню зустріч у Гартфордширі. Їй стало цікаво, як він пояснить свій поспішний від’їзд. Отож вона почала:

— Минулого листопада, містере Дарсі, ви всі так несподівано покинули Незерфілд! Містер Бінґлі, мабуть, дуже здивувався, коли ви так швидко до нього приєдналися. Якщо мені не зраджує пам’ять, він виїхав лише на день раніше. Сподіваюся, з ним і його сестрами було все гаразд, коли ви виїздили з Лондона?

— У них усе чудово, дякую.

Вона зрозуміла, що на іншу відповідь годі сподіватися, і після короткої паузи додала:

— Якщо я правильно зрозуміла, містер Бінґлі більше не планує повертатися до Незерфілду?

— Я не чув, щоб він щось про це казав. Але цілком можливо, що в майбутньому він справді буватиме там зовсім рідко. Він трохи боїться зомбі, а в сільській місцевості їхнє поголів’я невпинно зростає.

— Якщо він буватиме в Незерфілді аж так рідко, то для тамтешнього товариства було б ліпше, якби він узагалі від нього відмовився. Адже в такому разі там могла б оселитися інша родина, яка більше цікавиться бойовими мистецтвами. Але, найімовірніше, містер Бінґлі придбав цей дім не на догоду сусідам, а задля власної приємності. Тож хай там як, збереже він його чи облишить, керуватиметься він тими-таки принципами.

— Не здивуюся, — сказав Дарсі, — якщо він остаточно покине Незер-філд, коли знайде відповідний дім в іншому місці.

Елізабет мовчала. Більше вона не наважувалася заговорювати про його приятеля, а не знайшовши іншої теми для бесіди, вирішила, що тепер час містерові Дарсі цим перейматися.

Він зрозумів її натяк і невдовзі заговорив:

— Цей дім здається доволі затишним. Думаю, леді Кетрін багато що тут облаштувала сама, коли містер Коллінз уперше прибув до Гансфорда.

— Мабуть, так і було. І навряд чи хтось сприйняв би її доброту з більшою вдячністю.

— Здається, містер Коллінз дуже... вдало обрав собі дружину.

Елізабет відчула вагання в його голосі. Невже він збагнув, що Шарлотту уражено?

— Так, його друзі можуть радіти: йому вдалося зустріти одну з небагатьох розсудливих жінок, яка не просто прийняла його руку та серце, а й подарувала йому справжнє щастя. Моя подруга неймовірно розважлива особа, хоч я й не певна, що шлюб із містером Коллінзом — наймудріше рішення в її житті. Але, здається, вона доволі щаслива. А з позиції здорового глузду цей шлюб для неї дуже вигідний.

— Напевно, вона радіє, що оселилася так близько від рідного дому і друзів.

— Ви вважаєте, що це так близько? Та там усі п’ятдесят миль!

— А що таке п’ятдесят миль для дороги, вільної від зомбі? Трохи більше, ніж півдня мандрівки. Так, для мене це справді близько.

— Мені б ніколи не спало на думку розглядати відстань як одну з переваг шлюбу! — вигукнула Елізабет. — І я таки не вважаю, що місіс Коллінз мешкає близько від рідних.

— Це свідчить про вашу прив’язаність до Гартфордширу. Мабуть, вам здається, що все поза Лонґборном — дуже далеко.

Кажучи