Читати книгу - "Королева пустелі"

— ручна, якою робила знімки на скляні пластини 6,5x4,25 дюймів (16,5x11 см.), друга — для панорамної зйомки. Повертаючись із подорожей, вона застосовувала технологію, щойно винайдену Девідом Гокні, за допомогою якої можна було створити нерозривну панораму (360 градусів), суміщаючи п’ять-шість знімків, знятих під однаковим кутом. Школа історичних досліджень при Університеті Ньюкасла, де зберігається сім тисяч зроблених Ґертрудою фотографій, особливо цінує її панорамні знімки, які й сьогодні мають величезну археологічну цінність, показуючи точне розташування монументів один відносно одного. Її документальні описи пам’ятників і храмів самі собою є не менш важливими, адже детально описують будівлі такими, якими вона їх фотографувала тоді, до руйнівного впливу двадцятого століття з його ерозією й мародерством. Зважаючи на невелику кількість фотографій самої Ґертруди, окрему чарівність має її тінь, що часто потрапляла в кадр, адже Ґертруда для найкращого освітлення об’єкта зйомки знімала на світанку або на заході, стоячи спиною до сонця.

Подорож 1909 року провела Ґертруду східним берегом Євфрату на території, не позначені на картах. Перед тією експедицією вона кілька тижнів відвідувала містера Ривза з Королівського географічного товариства і вивчала топографічні й астрономічні методи зазначення об’єктів на мапах.

«Учора... ввечері я поїхала в Ред Гілл, дісталася туди о 8-й годині. Один юнак (такий само учень, як і я) зустрів мене на станції й ми пішли пішки до громадського парку, де зустріли містера Ривза. І ми дві години спостерігали за зірками... Я зробила велику кількість спостережень і в понеділок оброблю їх... Сьогодні вранці я була в Ред Гілл до 10-ї години і провела три години з містером Ривзом, практикуючись в орієнтуванні на місцевості».

Пізніше Ривз говорив Флоренс, що в нього ще не було учня, який би навчався так швидко. Він писав: «Після моїх уроків міс Белл у своїх подорожах здійснювала зйомку й розбивку траси за допомогою призматичного компаса. Детальні записи з її польових щоденників наші креслярі перенесли на мапи. Не треба говорити, яку величезну цінність мали її картографічні напрацювання». Ті польові щоденники міс Белл досі зберігаються в Королівському географічному товаристві.

Ґертруда зацікавилась археологією в 1899 році у Греції, де проводила час з батьком і дядьком Томасом Маршаллом, чоловіком рідної сестри її матері Мері Шилд і спеціалістом з античної філології. Там вона познайомилась із доктором Девідом Гоґартом, ученим і братом її оксфордської подруги Дженет. Він саме займався розкопками стародавнього міста Мілос[31], якому налічують шість тисяч років, і з задоволенням демонстрував свої знахідки. Розкопки так зацікавили Ґертруду, що вона зосталася на кілька днів, щоб спостерігати й надавати посильну допомогу. Гоґарт став їй другом, з яким Ґертруда потім активно листувалась; написана ним пізніше книга «Проникнення в Аравію» увійшла до її дорожньої бібліотеки. Згодом, у 1915 році, Гоґарт прискорив найважливіший поворотний момент у кар’єрі Ґертруди.

За два роки, після відпустки з батьком і Г’юґо, вона поїхала на археологічні розкопки древніх поселень Перґама, Маґнісії та Сардиса. Вочевидь самі розкопки подобались їй більше, ніж довга нудна дорога (до них), яка запам’яталася лише одноденною екскурсією в Санта-Флавію у товаристві Вінстона Черчилля, який приїхав туди на етюди і жив на місцевій віллі.

1904 року Ґертруда захопилася планами неминучої подорожі по західній Сирії та Малій Азії, її першої експедиції після гостювання у Розенів в Єрусалимі. Щоб заслужити солідну репутацію археолога, вона написала есе про геометрію хрестоподібної архітектури й хотіла надрукувати його у провідному археологічному журналі, Revue Archéologique, редакція якого базувалась у Парижі. Вона надумала познайомитись із головним редактором, професором Саломоном Рейнахом, який був переконаний, що цивілізація зародилася саме на Сході. Він також працював директором музею Сен-Жермен. Ґертруда заманила з собою в Париж свою кузину Сильвію і родину Стенлі під приводом маленького передріздвяного шопінґу. Вона щодня навідувала Рейнаха, простого й добродушного чоловіка, батька маленьких дітей. Він тепло її зустрів, приязно розмовляв й одразу ж дав список своїх професійних контактів. Сьомого листопада вона писала додому:

«Я пройшлася по крамницях з родиною Стенлі й купила гарненький хутряний жакет для поїздок у Сирії — так! Потім я читала до 2-ї години, аж поки Саломон не висмикнув мене і не повів до Лувру... Ми пройшлися експозиціями від Єгипту до Помпеїв і назад до Александрії... Саломон розробив цілу теорію про форму повік — грецьких повік, звісно, — і для прикладу показував на бюст Фідія й голову Скопаса... це було гарно».

З його рекомендаційними листами Ґертруді відкрився весь культурний Париж: її радо вітали в усіх бібліотеках і музеях. Рейнах також виклав їй «прискорений курс» історії археології. Під його керівництвом Ґертруда вивчала грецькі манускрипти й різьблену слонову кістку, зарилася у книжки в Національній бібліотеці, провела цілий день у Музеї Клюні, пройшлася новим Візантійським музеєм, ще не відкритим для публіки, а вечорами поглинала книжки з професорської бібліотеки: «Рейнах просто надав усі свої безмежні знання в моє розпорядження. За ці кілька днів я вивчила більше, ніж зробила б сама за рік».

В останній вечір професор влаштував гру: показував Ґертруді фото чи малюнок з якоїсь своєї книги й просив упізнати, що на ньому зображено. Вона здогадалася, що склала іспит, коли наприкінці вечора професор замість компліменту запропонував Ґертруді написати в його журнал рецензію на книжку. Автором роботи був Йозеф Стшиговськи, неоднозначний археолог із Відня, який шукав на Сході витоки й джерела впливу на культуру Заходу. Він зокрема висунув твердження — спірне твердження, — що принципи християнської архітектури були започатковані в Ірані. Написання рецензії на дослідження Стшиговськи потребувало делікатного балансу різних поглядів, але Ґертруду це не лякало. Вона розмовляла з Рейнахом про свою майбутню подорож, і він наполегливо рекомендував оглянути римські та візантійські руїни та дослідити вплив тих цивілізацій на регіон. З двох імперій Візантійська на той час була менш досліджена; відтоді Візантія стане для Ґертруди особливим предметом вивчення. Рейнах пообіцяв надрукувати [в журналі] її есе, і вони тепло розпрощалися. Ґертруда збиралася зустрітися з ним у Парижі знову — після подорожі, а він пообіцяв розкрити їй деякі таємниці набатейських і сафаїтських письмен. У січні 1905-го Ґертруда вирушила з Бейрута вздовж узбережжя на південь, купивши двох сильних коней з «чоловічим» сідлом. Кілька мулів везли її власний зелений водонепроникний намет, придбаний у Лондоні, дорожню парусинову ванну, запас пістолетів, а також дрібні подарунки на випадок задобрювання шейхів.

Подорож почалася погано і значно погіршилась іще до того, як вони дісталися Конії, що в Анатолії, не проїхавши і 900 миль (1450 км). Уже за