Читати книгу - "Завоювання Плассана"

легко можна примусити їх почервоніти від сорому. Чи вони хоч крок ступили із своїх салонів? Чи взяли на себе хоч половину роботи, яку навалили на мене? А ця пані Муре, що начебто всім керувала, а насправді весь час чіплялася за сутану свого абата Фожа! Ще одна лицемірка, вона себе ще покаже… І що ж! Для кожної з них знайшлося ласкаве слово, тільки для мене нічого. Я для них якийсь нікчемний цуцик! Досить з мене! Чуєш, Палоку! Цуцик почне кусатись.

З цього дня пані Палок стала значно менш ретельною. Вона бралася за писання паперів абияк, відмовлялася від доручень, які їй не подобались, отож дами-патронеси зрештою вирішили найняти когось для ведення цих справ. Марта розповіла про це абатові Фожа і спитала йото, чи не може він порекомендувати якусь підходящу людину.

— Не шукайте нікого, — відповів він їй, — можливо, я знайду таку людину. Почекайте два-три дні.

З якогось часу він почав одержувати листи з безансонським штемпелем. Всі вони були написані тим самим, негарним і розгонистим почерком. Роза носила їх нагору і казала, що він дуже гнівався, побачивши такий конверт.

— Абат аж міниться на обличчі. Безперечно, він дуже не любить людину, яка йому так часто пише.

Це листування викликало на якийсь час колишню цікавість у Муре. Одного разу він сам поніс такого листа нагору, пояснивши з люб’язною усмішкою, що Рози немає вдома. Абат, очевидно, був до цього готовий: він прикинувся дуже задоволеним, так ніби нетерпляче чекав цього листа. Але Муре не дав себе обдурити цією комедією, він залишився на площадці і приклав вухо до замкової щілини.

— Знову від твоєї сестри? — почувся грубий голос пані Фожа. — Чого вона прив’язла до тебе?

Запала мовчанка. Потім зашелестів рвучко зібганий папір, і сердитий голос абата забурчав:

— Хай їй біс! Та сама пісня. Вона хоче приїхати до нас і привезти свого чоловіка, щоб ми йому знайшли роботу. Вона думає, що ми тут купаємося в золоті… Я боюсь, щоб вони не зробили дурниці і одного чудового ранку не наскочили сюди.

— Ні, ні, вони нам не потрібні, чуєш, Овідію! — знову заговорила мати. — Вони ніколи тебе не любили, завжди заздрили тобі… Труш — негідник, а Олімпія — бездушна тварюка. От побачиш, що вони намагатимуться все загарбати собі. Вони тебе осоромлять і заважатимуть тобі в усіх твоїх справах.

Муре, дуже схвильований тим, що чинить не гаразд, чув погано. Йому здалося, що хтось торкнувся дверей, і він утік. Певна річ, він не хотів хвалитися своїми успіхами. За кілька днів по тому на терасі в йото присутності абат Фожа дав Марті остаточну відповідь.

— Я можу запропонувати вам рахівника, — сказав він своїм спокійним тоном, — це мій родич, сестрин чоловік, який цими днями приїде з Безаисона.

Муре насторожився. Марта дуже зраділа.

— Ах, тим краще! — вигукнула вона. — Мені так важко було когось знайти… Ви розумієте, до тих дівчаток можна взяти тільки людину високоморальну… Але коли йдеться про вашого родича…

— Так, — сказав священик. — У сестри був невеликий білизняний магазин у Безансоні, вона мусила ліквідувати його через стан свого здоров’я; тепер вона хоче знову жити з нами, тим більше, що лікарі рекомендують їй оселитися на півдні… Мати моя дуже радіє з цього.

— Безперечно! — підхопила Марта. — Ви, мабуть, ніколи не розлучалися, і вам буде приємно знову опинитися в колі своєї родини… І знаєте, що треба зробити? Нагорі є дві кімнати, якими ви не користуєтесь. Чому б вашій сестрі з чоловіком не оселитися там?.. У них немає дітей?

— Ні, їх тільки двоє… Я справді сам був подумав віддати їм ці дві кімнати і тільки боявся, що так багато пожильців будуть вам заважати.

— Анітрохи, запевняю вас, ви такі спокійні люди…

Вона спинилась. Муре щосили смикав її за сукню. Він не хотів пускати абатових родичів у свій будинок. Він пам’ятав, що говорила пані Фожа про свою дочку і зятя.

— Кімнати дуже маленькі, — втрутився він у розмову, — і це буде дуже незручно для пана абата… Краще було б для всіх, якби сестра пана абата найняла помешкання десь поблизу; навпроти нас, у будинку, де живе подружжя Палок, якраз є вільна квартира.

Розмова урвалася. Абат не відповів нічого і втупив свій погляд кудись у далечінь. Марта подумала, що він образився, і сама була дуже засмучена брутальністю свого чоловіка. Через хвилину, неспроможна терпіти цю важку мовчанку, вона, не знаючи, як краще знову почати розмову, сказала просто:

— Отже, вирішено. Роза допоможе вашій матері прибрати в тих двох кімнатах… Мій чоловік думав тільки про те, щоб вам було зручно; та коли ви цього самі бажаєте, не будемо ж ми перешкоджати вам розпоряджатися вашим помешканням, як ви самі схочете.

Коли Муре залишився на самоті з дружиною, він вибухнув гнівом:

— Далебі, я не розумію тебе. Коли я здав абатові кімнати, ти сердилась, не хотіла нікого пускати до нас, а тепер, якщо абат поселить тут всю свою рідню, всю цю шушваль, аж до троюрідних братів, ти йому тільки спасибі скажеш. Я ж тебе, здається, смикав за сукню. Хіба ти цього не відчула? Це ж було ясно, я не хотів пускати цих людей… Воші нечесні люди.

— Звідки ти можеш це знати? — вигукнула Марта, обурена його несправедливістю. — Хто тобі це сказав?

— Ет! Сам абат Фожа… Так, так, я чув одного разу, як він розмовляв з своєю матір’ю.

Марта пильно подивилася на нього.

Почервонівши трохи, він пробурмотів:

— Зрештою, я знаю, цього досить… Сестра — бездушна тварюка, а її чоловік — негідник. Не вдавай з себе ображеної королеви: це їхні власні слова. Зрозумій, що я не хочу, щоб ця зграя жила в моєму домі. Стара спершу не хотіла й чути про свою дочку. Тепер абат говорить інше. Не знаю, що могло змінити його думку. Мабуть, знов якісь хитрощі. Вони йому на щось потрібні.

Марта знизала плечима і дала йому волю кричати. Він наказав Розі, щоб вона не прибирала кімнат; але Роза корилася тепер тільки господині. Протягом п’яти днів гнів його виливався в гірких словах, в гнівних докорах. При абаті він тільки дувся, не наважуючись відкрито нападати на нього. Кінець кінцем, як завжди, він знайшов, чим себе заспокоїти. Його глузування тепер було спрямоване на майбутніх пожильців. Він затяг ще тугіше свій гаманець, став іще відлюдкуватіший і цілком поринув у свої егоїстичні інтереси. Коли одного жовтневого вечора з’явилося подружжя Трунт, він тільки сказав:

— Чортзна-що! Які паскудні пики! У них