Читати книгу - "Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка"

Зліва стояв інший ідол — Мілітта. Верхи на кабані гола жіноча постать, на її голові — всіяна карбункулами та рубінами корона.

Дами та лицарі почергово підходили до ідолів та цілували плечі Бафомета і коліна Мілітти. Після цього вони поклали між ідолами дароносицю, брали звідти проскури і, поплювавши на них, розсипали їх по підлозі, після чого почали танцювати. Вели хоровод навколо двох ідолів та дароносиці, тримаючись за руки. Жінки задирали ноги, намагаючись штовхнути дароносицю, при цьому з-під суконь виднілись підв'язки до панчіх. Вони співали пекельні псалми на якійсь невідомій мені східній мові.

У цей час у мене було завдання наповнювати келихи вином із в великих ковшів і подавати його гостям, котрі пили за Бафомета.

Мене нудило від цього, але ще більше мене цікавило, чим це все закінчиться.

Коли я повернувся з вином, то всі лицарі та дами сиділи за столом, а цариця Савська — в обіймах Навуходоносора.

Коли я наповнив їхні келихи вином, цариця Савська сказала мені:

— Чуєш, Малкх! Моя корона дуже тисне мою голову, тож спустись до храму і принеси мені корону жінки з Назарету.

Від п'ят до голови мене затрусило.

У нашому храмі, коло вівтаря стояла велична статуя Богородиці Діви, голова котрої була увінчана прекрасною короною. Корона ця була зроблена з перлів та діамантів. Це був дар від княгині на знак її обітниці. До цієї святої статуї сходились паломники на великі свята і приносили щедрі дарунки, які складали до її підніжжя. А тепер я мав зняти корону із святої постаті; я мав вдягнути цю священну реліквію на розпатлане волосся брудної шльондри? Навіть якби мати Ісуса і не була Марія з Назарету, а просто матір'ю звичайного благородного мужа, навіть тоді було б святотатством вчинити такий ганебний вчинок!

Я вагався, не хотів виконувати божевільне бажання, але тоді мій рудобородий покровитель так врізав мені по спині, що мало душа з тіла не вискочила, і почав кричати:

— Ти не чув наказу? Піди до галілеянки і скажи, що цариця Савська чекає на свою корону. Поспішай!

Я мусив виконувати, що наказали, інакше б мені проломили череп.

Мені здалося, що всі святі зійдуть з своїх постаментів і жбурнуть мені в голову ціпком, книгою чи ключем небесним, коли я зробив те блюзнірство, а після закинуть мене в самісіньке пекло. Сама ж статуя Богородиці ніби нахмурила свої брови, коли я зняв корону. І хоч корона була маленькою, однак здавалась такою важкою в моїх руках, навіть земля розходиться у мене під ногами, як тільки я ступив крок.

Коли я повернувся до зали поклоніння Бафомету — оргія набрала повної сили: грішниці минулих тисячоліть в гріховних одежах вакханок танцювали безсоромний хорей з Іродами та Пілатами. Як тільки Астарта побачила мене, то вихопила корону, натягла її на своє розпатлане волосся і почала божевільний танець жриці Мілітти. Навколо неї, наче козел, скакав Навуходоносор, виконуючи фригійський обряд. Астарта кружляла так швидко, що здавалось ніби в неї, як і у Бафомета, два обличчя. Раптом Навуходоносор захитався, впав, спираючись на коліна і долоні, і став жалісно мукати. Очі його вилізали з орбіт, я подумав, що з ним вдруге відбудеться чудо перетворення в бика. З його мукання я зрозумів, що він кричить: «Малкх». Може варто принести йому свіжої трави? Можливо він хоче пастися? Та ні, просто хоче блювати. Звір, коли нажреться, то блює. Коли людина стає звіром, також блює. «Неси сюди хрестильницю!» — кричав він мені. І мерзка тварюка заблювала святу утварь, яку мені довелось перед ним тримати.

Трохи очистившись, він наче почав приходити до тями.

— Позбирай-но посуд, помий і віднеси все на місця. Дароносицю поклади на звичне місце. Проскуру склади в чашу для причастя. Потім йди спати.

Від запального танцю Астарта втратила свідомість. Коли Навуходоносор перекинув жінку через плече, корона з голови красуні впала і покотилася мені до ніг. Я її підібрав і витер.

— Це також віднеси на місце, — наказав Навуходоносор.

— Спершу випий, — розпорядилася Астарта втомленим, захриплим голосом, зняла з пояса надзвичайної оздоби красиву флягу і простягла до моїх вуст. Маленька фляга була викарбована із золота та прикрашена опалами і бірюзою. — Це вино з виноградної лози, посадженої ще Ноєм. Кам'яна урна з цим вином стоїть біля саркофага моєї бабці Семіраміди в Ніневії. Пий!

Я зволікав. Тоді Астарта надпила з фляги, несподівано обхопила мене за шию, нахилилася, притиснула свої губи до моїх — вино залило мені рота. Ніколи я не пробував настільки солодкого, пекучого та п'янкого напою.

— Хто дав мені ляпаса? — раптово спитала цариця Савська, озираючись навколо.

— Ну, пий же! — сказала Астарта, знов простягуючи мені флягу.

Я приклав її до вуст, однак з першого ж ковтка зрозумів, що то не таке вино, яке я пив хвилину тому. Цього разу вино було гірке, з дивним запахом, від якого мене перекосило. Я зробив вигляд, ніби п'ю, і з вдячністю повернув флягу.

— Залиш