Читати книгу - "Гра на багатьох барабанчиках"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вона почула якийсь шум унизу, тому швидко вийшла з номера і піднялася сходами на свій поверх.
Саме розплачувалася за кімнату, стояла спиною до ресторану, коли верталися з лекції. Вона чула його голос, як щось говорив.
— Це якраз отой Т, — шепнув портьє з гордістю. — Моя дружина прочитала усі його книжки.
Вона хотіла обернутися, але не могла. Застигла з рукою, якою рахувала гроші.
Коли сідала у дрожки, почулася раптом зовсім виснаженою. Важила, мабуть, із тонну, навіть кінь повинен був це відчути — не хотів рушати.
— Куди їдемо, ласкава пані? — запитав візник, коли її мовчання тривало надто вже довго.
— На вокзал.
У такому місті, як Алленштайн, усе повинно починатися і кінчатися на вокзалі.
Здобуття Єрусалима. Ратен 1675Щоби викопати Кедрон, триста селян працювали ціле літо 1675 року. Злостилися, бо жнива, бо другі сінокоси, бо щось там ще. Завжди, коли розмовляв з ними, усе зводилося до їжі: борошно, капуста, картопля, м’ясо (очі в них тоді блищали, як у псів). «Хіба це можливо, — писав він дружині, яка проводила літо в Баварії, — що і вони, і ми походимо від одних батьків, від Адама і Єви?» І тут же в наступному рядочку відповідав собі: «Неможливо. В історії людського роду має бути якась неточність, бо мене провадять великі ідеї, вони ж піклуються лише про тіло і до тіла все зводять. Навіть не знаю, чи вони розуміють, що я їм кажу».
То правда, дивилися на нього спідлоба, якось підозріло, недовірливо. А у хвилини, коли забувалися, була в їхньому погляді ненависть. Якби знову, не дай Боже, вибухнула якась війна, якась смута, як кільканадцять років тому, рушили би на замок, не зморгнувши оком, щоби нищити й плюндрувати. Мабуть, не спало би їм навіть на думку, щоби красти жирандолі, гобелени і китайську порцеляну, вони воліли би знищити їх, рознести на друзки, як ні до чого не придатне добро, як рафіновану розкіш. Може, — уїдливо думав він, — якби оті чудеса в замку були зроблені з хліба, м’яса і картоплі з салом, тоді змогли би віддати їм належне. Революція швидко перетворилася б у споживання, бунт — у поглинання, тиша після битви розносила би відголоси пердіння й стогонів у кущах. Завжди так буває.
Тому зовсім не переймався, коли висилали до нього несміливі, понурі делегації, що копання рову під час жнив суперечить тим порядкам, які знають. У їхніх очах вирували буханки хліба. Звичайно, він звільнив на кілька днів третину, бо комори наповнити треба. Але ішлося йому, по суті, про педагогічну мету — бо ж існують справи божі, духовні, вищі й важливіші, ніж ваші повні черева. Заради ідеї варто жити і щось робити у житті. Нас спасе наша шляхетна пристрасть.
Замок у Ратені перейшов у його руки знищеним і сплюндрованим після жорстоких війн. Усе ще зносився над парком, тримався над землею той страшний запах спаленої вовни з килимів, коців і баранячих шкур, які раніше зігрівали кам’яні підлоги. Чад попелища — знак, що до цього воєнного шалу доклало рук пекло. Родичі безславних підпалювачів працювали потім на відбудові, носили на гору камені, пісок для розчину, тесали дерев’яні бруси.
Він пам’ятав оте відчуття, коли однієї багряної осени стояв на протилежному узгір’ї, щоби оглянути наслідки багаторічної відбудови — піщаного кольору фасад із десятками вікон, тераси, що сходять до ставу пологими сходинами, сади, повні троянд і винограду, делікатні колони оранжереї. Ну, і мавританський аттик, архітектурне мереживо, що оздоблює єдвабні краї неба, перехоплює подих, неправдоподібний у цьому гірському пейзажі. Любов, фон Кінаст відчув тоді любов, а його очі наповнилися сльозами.
Він обходив замок, ніжно пестячи його камінне тіло по швах, по краях каменів. Це з любови до нього він вигадав травневе свято: привіз феєрверки, оркестри, танцюристок, кухарів і кулінарів, сотні білих скатертин, столове срібло, порцеляну і скло, кошики квітів. Парк заповнили білі, мармурові оголені постаті — німфи й богині, яких так боявся простолюд. Запросив усіх своїх родичів зі світу, а оскільки, як кожна людина шляхетного походження, мав багато родичів, то кімнати в замку наповнилися шумом розмов, вигуками захвату, багатомовною феєрією іскрометних діалогів. Великі столи зсувалися для трапез, кілька дівок удень і вночі мили посуд. Привезені здалеку кухарки двоїлися й троїлися, з вікон кухні бухали клуби пари, шкварчали печені поросята, фазани, величезні лососі. Дичина пеклася на рожнах.
І погода була чудовою, як то буває у травні. Гості кружляли парком, захоплювались фонтанами й статуями, а найбільше — живими картинами. Бо ось, на північному боці парку переодягнені, розмальовані селяни творили прекрасну алегорію зими. Стояли в різних позах на білому, як сніг, полотні, розстеленому на землі. Одна група, що вдавала мисливців, цілилася в опудала кабанів і зайців. Поряд жінки застигли біля веретен і кросен. Прикрашені сани демонстрували радість зимових розваг — катання й гонитви. Біля вирізаної в скатертині діри-ополонки кілька чоловіків ловили рибу. Постать самої Зими уособлювала висока старуха з села, Фріда чи Грета, все одно, з костуром, огорнута ведмежими хутрами, які широкими складками спливали до землі. Здавалася грізною і величною. Густо припудрені обличчя акторів приховували краплі поту — день-бо був теплий, навіть як на травень.
Потім збуджені глядачі йшли далі, до східної частини парку. А там вітала їх Весна, молоде дівча у легенькій біломій сукні, з квітучим вінком, який прикрашав розпущене світле волосся, з кошиком, повним квітів. Ах! виривалося з грудей шляхетних глядачів, очі кавалерів із задоволенням
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гра на багатьох барабанчиках», після закриття браузера.