Читати книгу - "Донька пастора"

Поки вона отак стояла, до неї долинули звуки дзвонів із сільської церкви за поворотом: дзвонарі налаштовувалися видзвонювати «Господи, завжди зі мною будь», як музикант, що жартома перебирає пальцями клавіші піаніно, добираючи мелодію. Та вже за мить церковний гімн вилився у звичні вуху недільні мотиви: «Жінці моїй більш не наливати! Упилася так, що не зайде до хати!» — такий самий передзвін, що й у дзвонів церкви Святого Ательстана три роки тому, до того, як їх зняли. Туга за домом, немов списом, пронизала серце Дороті, викликавши в пам’яті яскраву коловерть картин: запах клеєварки у теплиці, коли Дороті виготовляла костюми для шкільної вистави; щебетання шпаків за вікном її спальні, що переривало молитви перед святим Причастям; скорботний голос місіс Пайсер, коли та перераховувала болячки своїх ніг; прогнила підлога у дзвіниці, магазинні борги та в’юнок у горошку — усі ті різноманітні та вкрай важливі клопоти, що заповнювали її життя, яке складалося переважно з роботи та молитви.

Молитва! На мить, якусь коротку хвилю, це слово заволоділо її думками. Молитва — колись вона була джерелом і центром її всесвіту. І горе, і радість Дороті зустрічала з молитвою на вустах. А зараз усвідомила — це лише тепер спало їй на думку, — що, відколи покинула дім чи навіть відколи до неї повернулася пам’ять, вона не проказала ні слова молитви. Ба більше, не відчувала ані найменшого бажання молитися. Несвідомо Дороті почала шепотіти молитву, але майже відразу спинилася: слова були порожні й неживі. Молитва, яка все життя була для неї опорою, раптом втратила свою силу. Отака думка промайнула в голові у Дороті, поки вона повільно йшла дорогою, промайнула й одразу щезла: так ми мимохідь зауважуємо квітку у канаві чи пташку при дорозі — зауважуємо й відразу ж забуваємо. Дороті навіть не мала часу замислитися, що б це могло означати. Цю думку витіснили інші, важливіші питання.

Дороті треба було задуматися про майбутнє. Вона вже приблизно уявляла, що мусить робити. По закінченні хмелевого сезону поїде до Лондона, знову напише татові й попросить прислати їй якийсь одяг і трохи грошей — бо, хоч як би він на неї сердився, Дороті не могла повірити, що він залишить її напризволяще у скруті, — а тоді почне шукати роботу. Її наївність у цих питаннях була такою глибокою, що страшні слова «шукати роботу» зовсім не наганяли на неї страху. Дороті знала, що вона сильна та здібна і що є безліч робіт, які вона може виконувати. Вона могла б влаштуватися вихователькою, наприклад, хоча ні, краще служницею чи покоївкою. Дороті чи не всю хатню роботу могла виконувати краще за більшість слуг; до того ж що скромніше становище вона посяде, то легше їй буде тримати в таємниці своє ганебне минуле.

У будь-кому разі для неї зачинені двері батьківського дому — в цьому не випадало сумніватися. Віднині їй доведеться самій дбати про себе. І хоч вона мала лише приблизне уявлення про те, як усе це виглядатиме в реальному житті, рішення було прийнято. Дороті пришвидшила ходу і повернулася на поле якраз перед початком післяобідньої зміни.

Хмелевий сезон добігав кінця. За тиждень чи, може, трохи більше Кейрнс оголосить про завершення робіт, кокні сядуть на спеціальний лондонський потяг для збирачів, а цигани осідлають коней, навантажать вози і подадуться до Лінкольншира випрошувати роботу на картопляних полях. Що ж до кокні, то вони вже по саму зав’язку ситі хмелюванням і не могли дочекатися, коли нарешті повернуться до старого доброго Лондона, де на кожному розі є крамничка «Усе по 3 центи» і де продають смажену рибу, де не доведеться спати у соломі та смажити бекон у бляшанках, коли очі сльозяться від диму. Так, хмелювання було відпусткою, але такою, закінчення якої чекаєш з нетерпінням. Свого часу ви радо поспішали на плантації, а повертаючись додому, радієте удвічі більше й божитеся на чім світ стоїть, що ноги вашої більше не буде на тих хмільниках. І все це до наступного серпня, коли забудуться і холодні ночі, і кепська платня, і зранені руки, а в пам’яті залишаться лише ліниві вечори, коли ви ніжилися на сонці, і кухлі з пивом, які ви дудлили у багряних відблисках багаття.

Ранки ставали все похмурішими, і в повітрі все більше відчувалася осінь; небо посіріло, почало опадати перше листя, а в’юрки та шпаки збивалися у зграї перед зимуванням. Дороті ще раз написала батькові, знову попросивши надіслати їй одяг та гроші, але цей лист також залишився без відповіді. Ніхто з друзів чи знайомих їй теж не писав. Зрештою, окрім тата, ніхто й не знав її теперішньої адреси; хоча вона чомусь сподівалася, що їй напише містер Ворбертон. Іноді сміливість покидала її, особливо ночами, коли Дороті лежала в остогидлій соломі і їй не давали заснути тривожні думки про непевне майбутнє. Вона тепер збирала хміль з відчайдушною, ледь не гарячковою енергією, з кожним днем усе чіткіше усвідомлюючи, що найдрібніша жменька хмелевих шишок ще на кілька фартингів відділяє її від голодної смерті. Її товариш по кошику, Глухий, також збирав наввипередки з часом: для нього то були останні гроші, які він заробить аж до наступного хмелевого сезону. Вони поставили собі за мету заробляти по п’ять шилінгів на день, себто набивати по тридцять бушелів хмелю на двох, але жодного разу так і не наблизилися до неї.

Глухий був старим диваком і як товариш — не рівня Ноббі, але людина загалом непогана. Колись він працював корабельним стюардом, але вже багато років жебракував; був глухий як пень, а тому розмови з ним нагадували розмови з тугою на вухо тітонькою з анекдотів. Полюбляв хизуватися, але доволі безневинно. Міг годинами наспівувати собі під ніс ту саму пісеньку, щось на кшталт: «Кошик мій, кошик мій», і хоч сам не чув ні слова з того, що співав, схоже, отримував від цього неабияке задоволення. Дороті ще в житті не бачила таких волохатих вух, як у нього. З кожного вуха стирчали цілі зарості, ніби мініатюрні пухнасті бакенбарди, що були колись у моді. Глухий щороку приїжджав хмелювати на Кейрнсову ферму, заощаджував за сезон фунт грошей і, перш ніж знову повертатися до вуличного життя, тиждень розкошував у нічліжці в Ньютінгтон Баттс. То був єдиний тиждень у році, коли він спав на чомусь,