Читати книгу - "В обіймах монстра, Міла Мур"

Кілька разів глибоко вдихаю та видихаю, а тоді стукаю. Відповіді немає, тому відчиняю двері - тільки но рота відкриваю, а тоді… знову закриваю. Дамір тут, стоїть посеред кімнати в одному рушнику на стегнах, а іншим витирає мокре волосся. 

Він, як і я, здивовано завмирає, а тоді опускає погляд на ліки у мене в руках. 

— Я принесла тобі… пігулки, — кажу, а погляд ніяк не хоче підніматися вище шикарного торса чоловіка. 

— Ти забула, що ногу напружувати не можна? — Дамір начебто не злиться. Взагалі не розумію, що він відчуває. Погляд такий… гарячий… А може, це через температуру він такий? 

— Я пам'ятаю, — кажу і роблю крок назустріч. — Ось! Це треба випити. 

Кладу все на тумбу і так швидко залишаю кімнату, наскільки дозволяє моя хвора нога. Лише в коридорі вдається перевести подих, а у своїй кімнаті я наче за кам'яною стіною. 

Сідаю на ліжко, а з пам'яті ніяк не хоче стиратись вигляд голого Даміра. Він неймовірно сексуальний, і навіть я, незаймана дівчина, яка ніколи не була з чоловіком, відчуваю дике бажання торкнутись його. Добре, що Дамір не пішов за мною. А може, і не добре… Краще б пішов. 

Щоб позбутись цих божевільних думок, доводиться навіть головою потрусити. Ще кілька хвилин сиджу на місці, а тоді приходить розуміння, що я не засну, якщо не дізнаюсь, чи стало краще Даміру. 

Ось така я ідіотка! Хвилююсь за того, хто в стосунках зі мною шукає тільки власну вигоду. 

Дамір сказав, що буде мене захищати. Але яка причина цього? Я йому подобаюсь, чи все-таки він керується словами Віталіка про те, що я джекпот для Воронова? 

Минає ще хвилин десять, і я таки наважуюсь ще раз піти до Даміра. На власний страх і ризик. Наближаюсь до дверей у його кімнату і знову стукаю. Відповіді немає, тому відчиняю їх і заглядаю всередину. 

Дамір спить, так і не одягнувшись. Добре що рушник на ньому і мої очі не побачать зайвого. 

Беру в руки ковдру і накриваю його практично під саму шию. Бачу, що на лобі виступив піт і Дамір постійно хмуриться. Торкаюся долонею чола і розумію, що температура трохи спала. Ліки він випив, і це також тішить. 

— Ти що тут робиш? — питає Спартак, зупинившись на порозі. 

— Я ліки принесла, — випалюю збентежено. — Дамір заснув.

— Мені б таку медсестру, — хмикає весело. — Залишишся з ним? Дам рідко хворіє, але трусить його добряче. От побачиш, завтра буде як новенький!

— А сьогодні? — дивуюсь. — Температура може піднятись? 

— Може, — киває. — Тому підготуй ще ліки, а я внизу буду в разі чого. 

Спартак зачиняє двері і йде, а я сідаю в крісло біля вікна і спостерігаю за ним. Якщо температура підніметься, Дамір може почуватись дуже погано, отже, мені доведеться залишитися тут. До ранку. 

В якийсь момент я також засинаю під монотонний стукіт дощових крапель об скло. Та будить мене стогін самого Даміра. Різко розплющую очі й не одразу розумію, де знаходжуся. Воронов стягнув з себе ковдру, а разом з нею і рушника. Намагаюсь не дивитися нижче його живота і, схопивши ковдру, знову вкриваю його нею. 

— Даміре! — торкаюся його плеча і намагаюся розбудити. — Даміре, прокинься!

Мої слова таки долинають до нього, але реакція сильно мене лякає. Дамір так сильно хапає мене за руку, що складається враження, наче потрапляю у сталеву пастку. Він розплющує очі й витріщається на мене якось приречено. 

— Відпусти, — прошу, і, здається, він чує мене. Хватка стає не такою сильною, а тоді він повністю відпускає. 

— Що ти тут робиш? — хрипло питає. 

— Треба ліки випити, — шепочу. Дамір киває, і я даю йому пігулки, а тоді воду, щоб запити. Доволі швидко він знову засинає, а я не знаю, що робити мені. 

Йти до себе чи залишитися тут… 

Повертаюсь у крісло і вкриваюсь пледом. Спати тут не зручно, але ж не буду я лягати поруч з Даміром… 

Навіть не знаю, в який момент таки засинаю. Навіть попри те, що не зручно. А от прокидаюсь вже наступного ранку. Одразу розумію, що щось не так… Різко сідаю і розглядаю ліжко, на якому спала.

Це не моя кімната, і ліжко не моє. Тішить те, що Даміра поруч немає. Але ж я якось перемістилася з крісла сюди? Він мене переніс? Чому ж тоді я не прокинулася? 

Виходить, він прокинувся першим і побачив мене тут. Я залишилася з ним, коли йому було погано. Заснула у його кімнаті… 

Цікаво, якою була реакція Даміра, коли він мене побачив. Він здивувався? А може, йому було байдуже…