Читати книгу - "Академія Ніваріум. Літня практика, Анна Скрипка"

Тієї ж ночі я прокинулася від жахливого шуму, що супроводжувався криками болю, завиваннями і гарчанням. Підірвавшись на ліжку, я ще кілька хвилин оглядалася на всі боки, приходячи до тями і осмислюючи обстановку. Судячи з звуків, що долинали до мене та метушні в коридорі - там зараз небувале пожвавлення. Тому, прихопивши свою сумку, я вискочила у вікно і попрямувала до джерела нічного переполоху. Ним виявився колишній корівник. Навколо стовпилися роззяви, ближче до дверей розорявся господар заїжджого двору, йому щось спокійно втовкмачував Абігор. Я пробралася ближче.

- Це ваші тварюки людей покалічили, а значить ви і повинні сплатити їм за лікування, а мені за псування майна! – кричав червоний від гніву господар.

- А я вам ще раз повторюю: ці люди самі полізли до наших коней, і маю дуже великі сумніви, що з добрими намірами. Тому я не платитиму зловмисникам за зламані кінцівки, а вам за зламані двері.

- Але якби тут не було ваших коней, ніхто б сюди не поліз! – не вгавав трактирник.

- Тобто я ще й винен?

Не знаю, чим би все це закінчилося, але тут з’явилися вартові і вже вони почали розбиратися хто, кому і за що має заплатити. Рибкою протиснувшись крізь натовп, я проскочила в корівник і поспішила до Біса. Але стійло, яке він займав, було порожнім, як і місце Смерча. Замість коней там були закривавлені шматки одягу, ножі та щось схоже на лом, а також мотузки та мішок.

- Гей, що ти там робиш, дівко? – гукнув мене один із правоохоронців.

- Нічого, я вже йду, - ввічливо відповіла я; як би мені не хотілося прищепити цьому хаму повагу до молодих дівчат, але нариватися на новий конфлікт було б зараз не дуже розумно.

- Звичайно, підеш, але після того, як я тебе огляну, чи мало, що ти там стягнула, - заявив стражник, окидаючи мене хтивим поглядом.

- Це моя підопічна і я не раджу вам чіпати її, - почувся голос Карро за спиною вартового.

- Тоді краще стежте за своєю пигалицею, щоб не лізла куди не треба, - жовчно відповів Гору той і попрямував до порожніх стійл наших коней, мене ж наставник, схопивши під лікоть, повів назад у гостьові кімнати.

- Ти знаєш, де наші коні? - запитала я хлопця, коли ми зайшли в його кімнату.

- Десь за містом, я бачив, як вони тікали у бік східних воріт. Нічого страшного, закінчимо тут – знайдемо.

- Про що ви домовились із власником?

- Про те, що цей шахрай має відшкодувати нам моральну шкоду за втрату коней та сплатити послуги з вигнання комах та паразитів із номерів.

- Це хто ще шахрай? - хмикнула я, дивуючись його нахабству і чіпкій хватці.

- Так, гаразд, сьогодні ми вже нормально не поспімо, тож давай обговоримо наші подальші дії, – втомлено запропонував Гор. - Ти пам'ятаєш, як знищувати полтергейстів?

***

Я бездумно дивилася в стелю, лежачи на ліжку у своїй кімнаті. Вночі ми з Гором домовилися, що вдень навідаємось за потрібною адресою, щоб оглянути поле роботи та розставити пастки для примарної сутності. Точніше, все це робитиму я, а хлопець мене страхуватиме. Я була не проти такого варіанту – перевірити свої сили справді хотілося.

Зараз був ранній ранок, коли звичайні люди бачать найсолодші та найміцніші сни, за вікном починався новий похмурий день. Вже зараз було чути як шарудить дрібна мряка. Наставник радив витратити час з розумом і виспатися, але сон не йшов і я мучилася від нудьги. Зрідка в плавну течію думок пробивалася тривога за Біса, та й за Смерча я трохи переживала, але спогади про цвинтар і феєричне явище коней трохи заспокоювали.

Моє томне очікування було перервано несподіваним відвідувачем; несподіваним та неординарним, оскільки увійти він побажав не через двері, а через вікно. Легкі кроки на даху я почула ще раніше, а ось те, що злодюжка вирішить вдертися до мене – стало несподіванкою.

Зі щирим інтересом почала спостерігати за діями візитера, накрившись пеленою невидимості. Завдяки брудним слюдяним вікнам та темряві обстановку в кімнаті з вулиці не було видно, а от я могла спостерігати, хоч і розмито. Ось акуратно і безшумно з даху на підвіконня спустилася щупленька фігурка. А тепер злодюжка взявся за злом вікна.

Я вирішила йому підіграти, тому сунула сумку під подушку з розрахунком, щоб її було добре видно збоку і поклала зверху свій фантом. Сама ж відійшла вбік і завмерла в очікуванні. Чекати довелося довго, дуже довго, тому що зломщик все ніяк не міг упоратися із клямкою. Але треба віддати йому належне - він старався, робив все тихо, тільки дуже повільно ... Від раптової здогадки ледь не грюкнула себе по лобі - я ж заклинання навісила на вікно і двері від злому!

Після того як зняла заклинання з вікна, справа пішла швидше - миттєво впоравшись із затвором, злодюжка не стримавшись полегшено видихнув і проникнув у кімнату залишивши прочиненим вікно. Тепер я могла розглянути мого візитера: мокрий і скуйовджений, схожий на змерзлого горобця, молодий темноволосий хлопець викликав жалість і бажання зігріти, нагодувати і приобняти. Зробила собі уявний ляпас - цей милий хлопець вирішив тебе обікрасти, Ніко, відключай свій материнський інстинкт!

А хлопець тим часом зорієнтувавшись уже нахилився над моїм фантомом, вдивляючись в обличчя. Потім він просунув одну руку під подушку і трохи піднявши її разом з головою фантома акуратно витяг сумку. Навіть не подивившись, що всередині перекинув її через плече і знову окинув поглядом мого фантома, після чого поспішив до вікна.