Читати книгу - "Академія Ніваріум. Літня практика, Анна Скрипка"

Ну ні, так не піде! Метнувши заклинання, змусила вікно зачинитися. Збоку це виглядало як витівки протягу. Злодюжка злякано здригнувся і озирнувся на фантома. Так, грюкіт був гарний, я мала прокинутися. Ну що ж, спробуємо не розчарувати. Я змусила фантома покрутитися і пробурмотати щось нерозбірливе. Виконавши інструкції, мій двійник знову завмер, прикидаючись сплячим.

Хлопець задовольнившись такою реакцією, безшумно видихнув і приступив до відчинення вікна, що звісно у нього не вийшло. Зате я сидячи поруч на столі змогла нарешті розглянути його обличчя, обрамлене густим хвилястим каштановим волоссям довжиною до підборіддя. У нього були трохи жіночі тонкі риси, що змусило мене засумніватися в зроблених раніше висновках. Але потім я перевела увагу на шию і зміцнилася у своїх перших висновках.

Мені сподобалися його очі: темно-карі, опушені густими та довгими чорними віями. Правда, щоб їх роздивитися мені доводилося нахилятися і ухилятися від рухів злодюжки, що не залишав спроби відкрити норовисте вікно. Тонкий, як кажуть, аристократичний, ніс змусив замислитися про можливий зв'язок його матері з якимось заїжджим вельможею. Як показує статистика, люди займають лідируючу позицію щодо народження бастардів серед інших рас, тож усе може бути. Крім того, у хлопця були трохи пухкі чуттєві губи зі злегка загнутими до верху куточками, що створювало ілюзію легкої посмішки. Трохи псували вигляд його кудлаті темні брови, але навіть з ними він виглядав цілком симпатичним і цікавим.

Зневірившись відкрити вікно, непроханий гість повернувся до мого фантома. Знову нависнувши над ним помахав рукою перед обличчям і через хвилину вивчення виразу обличчя мого двійника, акуратно ступаючи рушив у бік дверей. Проте майже одразу він був змушений зупинитися через несподівано гучний і різкий скрип половиці. Завмерши, хлопець насторожено озирнувся на фантома - той ніяк не відреагував. Полегшено видихнувши злодюжка, прикрив очі, повертаючи собі душевний спокій, а я потираючи руки, накладала на підлогу нове заклинання шуму.

Коли хлопчина наступивши на чергову половицю, що скрипнула наче хтось кота за хвіст смикнув, кинув на фантом вже не стривожений, а підозрілий погляд, довелося змусити свого двійника підскочити на ліжку і вигукнути щось схоже на заклинання. М-да, перестаралася, - подумала оцінюючи результат «своєї» реакції. Бідолашний хлопець лежав на підлозі, прикривши руками голову. Перечекавши з півхвилини, підвівся і оцінивши «міцний» сон моєї копії, він знову уткнувся в підлогу головою і закусивши рукав розплакався ... А ні - це у нього істерика трапилася, зрозуміла я коли наблизившись розчула приглушений сміх.

Взявши себе в руки і вже не таючись злодюжка дійшов-таки до дверей, але яке було його здивування, коли жодна з дошок більше не рипнула під ногами! Він знову обернувся до мого фантома і зробив те, чого я ніяк не очікувала.

- Гей, ти спиш? – тихо і трохи несміливо спитав він. І як мені на це реагувати? Вирішила залишити його без відповіді, сподіваючись що він не здогадається розворушити мій фантом.

Хлопець скептично хмикнув і спробував відчинити двері. Чи варто говорити, що в нього і це не вийшло? Незважаючи на юний вік, справлявся з відмичками він цілком уміло, але навіть найвища майстерність не може зрівнятися з елементарною магією. Тому, провозившись із дверним замком трохи довше, ніж із вікном, невдаха зломщик здався. Присівши поряд з дверима, він стомлено прикрив очі, а потім знову здивував мене своєю витівкою.

Рвучко схопившись, злодюжка пройшов до столу, де поклав мою сумку і знову звернувся до фантома:

- Твоя взяла, я перепрошую, що спробував тебе обікрасти, клянуся виконати будь-яке твоє бажання або прийняти покарання, тільки відпусти мене, - благав він.

- Давно б так, - відповіла я, скидаючи невидимість і розвіюючи фантом.

Хлопець приголомшлено перевів погляд з двійника, що розчинився, на мене. Але досить швидко взяв себе в руки і хмикнув:

- Це багато що пояснює.

- Що саме? - заінтриговано запитала я.

- Ти – демониця! - викриваючим тоном видав він.

- І що?

- А те, що вам тільки того й треба, щоб знущатися з людей!

- Ти забув додати "невинних", - хмикнула я, зовсім не ображаючись, ось не крапельки. – Чи тебе це не стосується?

- Ну-у… - зніяковіло протягнув він. - А ти, значить, тільки з винних знущаєшся?

- Ну-у… - своєю чергою замислилась я, згадуючи Абігора. - Можна сказати і так.

- Звичайно, - іронічно вигнувши брову, погодився злодюжка.

- Як тебе звати? - запитала я, коли пауза затягнулася.

- Матео, а тебе як?

- Ніка.

- І що ми робитимемо зі мною, Ніко? - переконавшись, що я не поспішаю його здавати, запитав хлопець, після чого прийняв більш розслаблену позу спершись на стіл.

Як це не дивно, але його нахабство та спокій не дратували, а навпаки підкуповували. Чи справа була в чарівній посмішці, яка тепер не сходила з його обличчя? І я на мить розгубилася, а справді, що тепер робити? Здавати його владі я не хочу, оскільки за крадіжку передбачено відсікання робочої руки або дюжина років на каторзі, що нерідко є смертним вироком.

Але й залишити все як є теж неправильно. Хоча… маю одну ідею! Знову глянула на хлопця, який вже не так зухвало усміхався, бо здогадався, що сухим з ​​води йому не вийти. Ще коли він копошився біля дверей перебираючи відмички вправними пальцями, нагадав мені єнота, а якщо врахувати, що ці звірята відомі своїми злодійкуватими схильностями – то подібність майже абсолютна!