Читати книгу - "Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Синок стоїть, підступний, на юридичному вчиться… Може, колись і в судді виб'ється. Він уперше роздивляється вішальника впритул… завтрашнього вішальника… що, таки повісять?.. хтозна… По радіо казали всяко… повісять? шкуру здеруть? четвертують?.. Хай там що, а покарання не забариться… Питання кількох годин… Із Браззавіля, Берна і Тобольська, з усіх вікон кварталу все реве, репетує, квокче… Радіо сміливців з Лондона[3]: на палю! А з Нью-Йорка найжахніше атю: «Замордувати Монмартрського монстра!»
Отож їх двійко і припхалося… Клеманс із сином… Мабуть, уже от-от-от… Я не часто слухаю радіо, але від хворих вістей чую більше. У них у Ванв цілий день «смертоносні радіохвилі!» Звитяжно! Вікна настіж! Мерщій! «Фріцам капут! Готуйте списки зрадників!» О, у Ванв[4] люди з характером… а ще й у Безоні! мої пацієнти!.. і тут, на Гірці[5], що вже казати! просто у мене в будинку!.. я при нагоді розповім… отож, у передчутті… патрання старого друга… Клеманс із сином… Хлопак не втрапить уколошкати мене відразу й нагло! Бах! Може, у нього мініатюрний револьвер? Він щось намацує в кишені… Не вірю… Вид підступний, але не знавіснілий… Тільки навісний може вбити впритул… Там треба навіженства… Цей не навіжений… Я б помітив… Було б їх троє-четверо, ото вже навіжені… А коли сам, то… дурень дурнем!..
— Що, хлопче, вугри обсіли?
Простягаю пальця до його підборіддя, торкаюся… Повно прищів…
— Свербить?
— Що?… Що?… Що?… — аж тремтить він… аж труситься… з нічого.
— Бридке щеня! Гівнюк!
Я знаю, що кажу: з хлопчини буде горлоріз тільки вчотирьох чи вп'ятьох. Їй-бо'! Чого вони припхалися з такого здалеку? По спадок? Може, вже мене загнали на той світ?.. думали собі… Тому й припхалися, йолопи?.. а тут що?.. Клеманс, можливо, по старій пам'яті? Давній ніжності? попередити про небезпеку? Але вираз у неї геть не ніжний… не за горами! По радіо казали разів із двадцять…
Ах, люба Клеманс!.. Ах, любий Марселю! Ах, любий юначе!.. Нам є що згадати!.. Чи вони прийдуть на мою могилу? Отака думка… Можливо?.. не певен… Для початку, по-перше, могили не буде!.. пошматують і викинуть собакам… Собаки нині голодні… не тільки сусіди! Це у всіх повідомленнях радіохвиль! О такій-то годині чудовисько обернулося на купу кісток! Ми й зітхнути не встигли!
Отже, Клеманс із хлопцем поспішили, але лиш трохи… Думали, раніше всіх, доки нема натовпу… Бо який сенс знати мене, дружити ще з чотирнадцятого! Хлопець нишком підступним оком зиркає на мої книжки на похилених полицях… У Клеманс буде порядок! Книжки не лежатимуть, де не слід! Ні! Це у мене все гамузом! Вони прийшли, як «дочасні спадкоємці»… У Клеманс усе бездоганно! У неї в «інтер'єрі»… Але чорт забирай, я вже кажуся! Занадто простодушний! Хлопець! Шибениця! Радіо-Браззавіль! Гільйотина! Спадок! До біса їхню цікавість! Я дивлюся на Клеманс, пильно вдивляюся… Більш ні тіні вроди… набряки, зморшки, блідість… Зараз скажу їй: похмура потворо, ти лиш огрядна хвора хвойда! Забирайся звідси! І ти, і твій виплодок! Геть!
Вони варті брутальності! Прийшли подивитися на смерть приреченого, назавтра повішеного, але сама вже майже мертва!.. від протікань, підтирань, гнилих клімаксань! Від жовчі! Жінки восковіють, псуються, тануть, розтікаються, заковбашуються, сочаться під себе! ядуче лукавство, отрута, сморід, фіброми, брижі, молитви… Огидне видиво, як догоряє свічка, жінка теж… Месу відправлено… Ідіть собі! Ідіть! Нема чого посміхатися!..
Та вони все ще тут обоє… Ну ж? Ну ж? Щось скажуть? не скажуть? Чого їм нарешті і врешті-решт треба? Тпрусь! У них мало рішучості!
— Ну ж бо! Ну ж бо!
Підганяю їх…
Мовчать!
А знайомі ми вже давненько, тобто Клеманс і я… вже тридцять два роки, я полічив… тридцять два роки, це не абищо… Будинок, якому тридцять два роки, це вже дата! Нужники протікають, ліфт уже не ходить, двірничка вже бридка баба… Це для порівняння… усе вичовгується…
Далеко той день, коли ми вперше стрілися… У мене пам’ять дай Боже, усе закарбовую, нічого не можу забути… Це не доказ великого розуму… Пам'яттю не розживешся… та вже як є… Називаю число, місяць травень, п'ятнадцяте, Валь… лікарня Валь-де-Ґрас… Давно це було, Валь!.. Та не хочу заводити вас у спогади…
Знову дивлюся на хлопця отам під стіною, невдячного телепня… Не змальовую його докладно, він того не вартий… Нишпорить у кишені… нехай собі… всі хлопці нишпорять в кишенях… револьвер? ерекція? А вугрі… Щось прописати?.. Втім, ні, не варт… Нехай вже йдуть… Вони за де Ґолля… вся родина… За кого їм іще бути! Це на часі… Ненависть на часі! Ненависть завжди однакова, але тепер на часі!.. Їх у Парижі чотири мільйони, і всі киплять тією ж ненавистю, тією, що на часі… Це не абищиця — чотири мільйони ненавистей!.. Останній фріц у Вілет[6], і всі мерщій на кухню по ножі! Це святе! Рогатки, шахраї, принципи, Честь, Батьківщина! Я учасник всенародного повстання, мої нирки, голова, аорта… Обіцяно грубий шмат м'яса з метр завтовшки на площі Згоди! Привселюдне членування зрадницької туші! Усе по хвилинах, усе гарантовано, не те що смикання на Марні чи порпання «по-верденському». Лóви на сто тисяч проти одного! Абсолютно без ризику! Сповнення мрій усіх панянок, пань і великих чинбарних цехів! Чинбарство — гордість національних промислів! Суцільна насолода! Полювання на спутаного й безголосого звіра, здобич на тарелі! Піднесення, Батьківщина, Шал!
Може, у нього браунінг, у хлопця, он, з підступним виглядом. А чим він важить? А нічим! Слава? Медаль! Упритул, бабах! Свинцю в серце! Він не марить! Їх не шестеро-семеро! Їх не юрба… він би не проти… А Клеманс поклала око на мої апартаменти, вид на Париж, із ліфтом, метро
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін», після закриття браузера.
