Читати книгу - "Ангедонія, АнєчкаLB"

- Добре. І як живе або що подобається цій "звичайній студентці"?

"Як на зло - ти", - подумала Пола. Стоп. Вона ж контролює свої думки.

- В якому сенсі?

- Чим любиш займатися, крім навчання? Як проводиш вільний час? Улюблений фільм? Улюблена страва?

- Я... - вона, нервуючи, міцніше стиснула руками рюкзак, що лежав на колінах. - Читаю книжки. Фільмів, які подобаються, багато. А страва? Не знаю. Ніколи не замислювалася. Їм і все.

Ліам посміхнувся з її ніяковості.

- Давай не будемо говорити про мене. Може, обговоримо наше завдання?

- Як скажеш.

Авто швидко мчало житловими кварталами.

- Тема легка й цікава. Для мене. Органи чуття і взаємозв'язок з емоціями. По-моєму, можна написати цілу книгу. Потрібно не забути намалювати карту почуттів.

- Карту почуттів?

- Ну так. Де і як люди відчувають емоції. Я почала складати список емоцій, ланцюжок реакцій, трохи згадала про гормони, вегетативні порушення, підкіркові та кіркові механізми, відповідь серцево-судинної системи...

- Почекай. Ти хочеш сказати, що ти вже майже зробила це завдання за нас двох? За одну ніч?

- Ні. Це тільки замальовки.

- Гаразд. Теорію можна легко знайти в мережі. Але, як я розумію, від нас вимагається не це?

- Крім теорії, потрібно на практиці відтворити наведений список емоцій і описати почуття і відчуття. Аж до вимірювання частоти пульсу.

- А Г'юз - жартівник, - Ліам зупинив машину. - Приїхали.

Водій вийшов з авто. Пола взяла свої речі й теж вийшла.

- Ущелина?

Студенти переступили через дорожню огорожу і підійшли до кам'яного спуску.

- Як тобі вид? - поцікавився спортсмен із сповненими ентузіазму очима.

- Зроби вигляд, що тобі теж страшно.

Панорама, дійсно, була прекрасна. У самому низу текла річка, на спусках росли хвойні дерева, стирчали гострі камені, місцями вкриті, немов килимом, травою. Проте урвище було настільки глибоким, а схили - такими крутими, що голова паморочилася, а ноги не хотіли зрушуватися з місця.

- Навіщо ми сюди приїхали? - Пола намагалася впоратися із задишкою.

- Кайфове місце. Чи не так?

Ліам пройшов трохи далі і влаштувався на виступі під величезним нависаючим каменем.

- Боїшся? - з викликом запитав Саломон.

Дівчина повільними дрібними кроками підійшла до напарника й акуратно сіла поруч. Страх висоти заважав нормально дихати, ворушитися і мислити. Кожен рух, як подвиг. Ліам усміхнувся. Він дивився на свою супутницю і думав, що вона неймовірно малогабаритне, субтильне і неміцне створіння.

- Ну, де там твої фоліанти?

Ні сарказм, ні присутність Ліама не могли відволікти думки Поли від висоти. Вона витягла зошити та книжки з рюкзака, продовжуючи сповненими страху очима розглядати крутосхил.

- Будемо визначати частоту твого пульсу?

- Навіщо? - округлила очі Пола.

- Судячи з твого зовнішнього вигляду, емоцію і почуття страху ми вже відтворили. Записуй відчуття. Виміряємо тобі температуру і тиск?

- Це не смішно, - дівчина образилася й опустила погляд у зошит.

Раптово і несподівано вона відчула, як Ліам торкнувся рукою її ноги.  Тож стрімко підхопилася з місця, мало не вдарившись головою об камінь, під яким вони сиділи.

- Тихо! Так і зістрибнути недовго. Це просто жук, - він вказав на невеликого жучка, що повз по нозі Поли. Мініатюрна білявка змахнула з себе рукою "непроханого гостя" і сіла на місце.

- Ти підстрибнула через милу комаху чи через те, що я до тебе доторкнувся?

- Я... я... Через жука, звісно, - супутниця ховала свій бігаючий і схвильований погляд.

- Це добре. Мене змахнути буде складніше.

- Змахнути тебе?

- Я ж із тобою до кінця практичного завдання. Пам'ятаєш?

Полу дратували його зверхність, його глузування, його самовпевненість. І тим більше він їй подобався? Ні! Він їй узагалі не подобався! От іще, дурниці!

- Відмінно сьогодні попрацювали. Поїхали, - Ліам піднявся.

- Ми ж нічого не зробили!

- От і відсвяткуємо це в якій-небудь забігайлівці.

Дівчина слухняно і поспішно склала назад у рюкзак зошити та книжки. Обурлива поведінка напарника, однак вона була рада виїхати подалі від цієї дурної скелі.

- Кави? - запитав Саломон, коли вони влаштувалися за великим столиком у місцевому кафе.

Пола насупила брови:

- Терпіти ненавиджу каву.

Ліам примружився і немов оцінювально подивився на співбесідницю.