Читати книгу - "Найцінніше в житті (історії про Сектор), Юрій Гадзінський"

* * *

            До блокпосту вони дійшли через хвилин п’ять. Не було сумнівів, що їх помітили давно, ще на підході – озброєний патрульний вже крокував до їхньої групи. Невеликий будиночок, сторожова вежа, прожектор та генератор, що гудів на всю околицю. Микола вимкнув ліхтарик, сповільнив ходу та підняв руки догори. Солдат підійшов ближче, ретельно без поспіху розглянув кожного, нещадно б’ючи променем ліхтаря чужі очі.
            — Стали тут – Наказав він трохи незвичним акцентом, і кивком голови підкликав до себе Миколу. Західні партнери посильно допомагали Україні у післявоєнному відновленні. Польські, словацькі та чеські військові не були чимось незвичним тепер, особливо з тих пір, як декілька приватних організацій специфічної діяльності, скажімо так, підписало певні контракти з українським Міноборони. Поки провідник розраховувався з патрульним, про щось тихо розмовляючи, Богдан спробував розгледіти, скільки взагалі тут було людей. Та не зміг, бо в очі знову хтось світив. Богдан відвернувся. Їх провідник підійшов невдовзі. Вигляд він мав геть розгублений. І ось ця раптова невпевненість, а перед нею серйозність, що прийшла на зміну грайливому настрою, страхом кольнула серце.
            — Так, козаки. Маршрутом знову пускають вертоліт. Давно не пускали. У вас хвилин двадцять, щоб дістатися до точки. Поки ви не в Секторі, вам нічого не загрожує. Стріляти не будуть. А от всередині – намагайтеся не потрапляти від світло прожектора, якщо побачите в небі “пташку”. Кирило, поясниш їм!
            Чоловік у капюшоні мовчки кивнув. Отже, вони тепер знають його ім’я. А ще знають, що над Сектором сновигає гелікоптер, від якого, ясна річ, потрібно ховатися. І ще всі вони дізналися, що мають зовсім мало часу. Діставатися до тієї самої стайні та вежі ЛЕП потрібно швидко. І все це посеред ночі через ліс. Думки виром промайнули у голові Богдана, але сформулювати з них хоча б щось словесне він не встиг. Військовий махнув рукою своєму напарнику біля шлагбауму. Мить – і шлагбаум почав підніматися.
            — Давайте, давайте, бігом, пішли!
            Їхня новостворена команда пройшла через блокпост. Вже без Миколи. Провідник залишився позаду. Зверху - сліпуче світло прожектора, навколо – мерзенне вологе повітря, попереду - спина Діми. Той розвивав солідну швидкість. Ліхтар був увімкнений тільки у ведучого Кирила.
            — Цікаво, в спину не пальнуть? – Із натугою напівпошепки поцікавився Олександр. Чи то сам у себе, чи то йому дійсно була важлива відповідь.
            — Ці не будуть стріляти. А інші нас не побачать.
            Це був вже другий раз, коли заговорив Кирило. Вони ледь не переходячи на біг минули ще з десятка два метрів, а потім завернули до лісової хащі, як і заповідав пан Микола. Орієнтир – повалений дуб. Дерево виглядало точно так, як його описував провідник не один раз... Так група з чотирьох чоловіків пройшла на заборонену територію Сектору тієї ночі.
            Провідник Микола ще деякий час дивився в слід фігур, що віддалялися, та думав. Він ніяк не міг збагнути таких людей як Богдан, чи Олександр. Що вони забули там? Для чого їм проникати туди, звідки скоріш за все не повернуться? І ні один, ні другий, на ідіота не схожий. У ідіотів не буває таких грошей. Це з Кирилом та Дімою все зрозуміло – типові клієнти. А от ці двоє… По їхніх мордяках було зрозуміло, що не розграбовувати закинуті домівки та магазини вони збираються. Що ж тоді? Розгадати всі таємниці світу? Полоскотати собі нерви?
            — Дядь Коль, ти скільки ще будеш бідолаг приводити нам? Тобі самому їх не шкода? – Спитав білявий патрульний, перераховуючи гроші в конверті, які йому до цього передав Микола.
            — Так що я, насильно їх сюди приводжу? Самі пруть.
            — Пруть… - Багатозначно повторив той, не відриваючи погляд від купюр. Пруть і мруть…Ну але якщо пруть... Будем пропускати! А що робити?
            — Філософ ти, пан Єдлічка. Добре, поїхав я.
            — Давай.
            Микола неспішно попрямував до своєї “шістки”. Машина вірно чекала свого господаря з увімкненими фарами та тарахкотінням двигуну. День видався прибутковим.