Читати книгу - "Ще один острів, Сінторас Ватерлей"

— Я вже казала тобі, корабель лишиться тут, о, привіт, рибко моя, не хочеш лишитися тут? Мої поцілунки будуть переповнені повітрям.

— Ха-ха, прошу, — сказав брат Надії зі сльозами на очах, дивлячись на сестру.

— Брате у нас немає виходу.

— Прошу.

— … — з ніяковим обличчям, подивилась Надія на брата.

— А біс з ним, проведи мене до мацакового раю та покажи своє плем’я.

— Яке плем’я? Я самотня, і тебе тут не дістануть ні кури, ні землерийки. Чекай, можна мені з вами? — спитала жінка-восьминіг.

— Ти хочеш помандрувати з нами?

— Звісно, я не проти, я хочу лишитися з твоїм братом.

— Пробач, просто… — сказав брат Надія.

— Невже я не підходжу? — її обличчя стало сумним, а мацаки притулилися до неї, наче соромлячись.

— Ні-ні, ти прекрасна, я згоден, можеш йти з нами просто, нам потрібна допомога з кораблем.

— Уже ні — він відремонтований, точніше, він не протікає.

— Як ти його поремонтувала? — спитав брат Надії, дивлячись на сестру

— Це я його поремонтувала, — сказала жінка-восьминіг, — ці моряки не затикалися, про те, що їм потрібно відремонтувати двигуна та вони мені постійно розказували як це зробити, проте коли корабель став працювати, вони зібралися покинути мене, тому я пошкодила корабель. Вони збудували хижу на острові, потім невідомим для мене чином вони зникли.Ці дівчата живуть тут пів року, моряки зникли незадовго до їх появи.

Корабель відпливав з Надією її братом та жінкою-восьминогом на борату. Острів став плямою на горизонті.

Йшов третій день подорожі.Надія стояла за штурвалом, постійно посміхаючись.

— Мені не довелося змінюватися заради порятунку…

— Що ти там бурмочеш? У нас води лишилося десь на тиждень, скоро там земля? — спитав п’яний від вина Брат Надії.

— Не переживай, якщо не встигнемо, то я почну пити твою кров.

— Ага, удачі, леді Аурелія мене захистить.

— Швидко ж ти знайшов собі нову дружину.

— Дружину? Тобто ти лишися зі мною навічно? — поцікавилася жінка-восьминіг.

— Звісно, якщо життя не стане занадто нестерпними.

— Рибко моя, я зроблю все, щоб твоє життя не було нестерпним.

— ... 

— Рибко, чому ти плачеш? — поцікавилася жінка-восьминіг

— Жодна з двох моїх колишніх дружин не казала мені такого…

— Земля!!! Я буду жити, — кричала Надія.

— Вау, і ми зможемо повернутися до нашого життя 

— Напевно їм варто це показати, — сказала собі під ніс жінка-восьминіг.

Пройшовши на борт, вона витягнула ту річ, що сяяла у щілині, в яку Надія не могла просунути руку. Там лежало кілька десятків діаманти, схованих моряками.

Коли вони відновили своє життя, Брат Надії був вимушений придбати житло біля моря, щоб до кінця життя жити там, не те щоб Аурелія не могла жити на сущі, вона просто відмовлялася це робити.

Надія була впевнена у своїх здібностях, зовнішності та розумі, вона мала життя, що процвітає. Діаманти теж трішечки допмогли. Звіролюдки на острові були раді візитам Аурелії, що приходила зі своїм чоловіком. Усі кораблі дивним чином оминали острів. Моряки, що покинули острів, намагалися розказати про свої пригоди, проте до кінця життя їм ніхто так і не повірив, що такий острів взагалі існував. На додачу Аурелія підмінила координати острова в їх записах.

Кінець