Читати книгу - "Диригент, Долорес Редондо"

— Так, я поспішила. Хотіла обрати хороше місце. Ця лекція особливо цікавить мене.

— Вона цікавить не лише вас, — зазначив Емерсон, роззирнувшись довкола й оглянувши майже повну залу. — Як бачите, наш агент Дюпре викликав неабиякий ажіотаж. Чи слухали ви його лекції раніше? Ви знайомі?

— Три роки тому я була на його лекції в Університеті Лойоли в Бостоні, де тоді навчалася. Простояла в черзі за автографом і потиснула йому руку. От і все. Згідно з програмою курсу, агент Дюпре проведе наступний семінар. Я хочу підготуватися.

Емерсон зверхньо усміхнувся і вигнув брову.

— Чи знаєте ви щось, чого я не знаю? — спитала вона, усвідомлюючи, що він жадає щось розповісти.

— Спецагент Дюпре дотримується власних методів. Для нього проведення занять не завжди означає те, що для інших. Він — очільник оперативної групи, а не викладач. Час від часу читає лекції або публікує статті, призначені лише для наших співробітників. Дюпре зробив виняток, погодившись брати участь у створенні групи «Європол».

— Ви працюєте з ним, чи не так?

— Не зовсім... — Було очевидно, що йому важко це визнати. — Інколи я супроводжую його людей під час поїздок. Я був би радий, якби це траплялося регулярно, і не виключаю такої можливості в майбутньому. Я входжу до складу команди підтримки Відділу комунікації разом з агенткою Стеллою Такер із групи Дюпре. Можна сказати, що я опосередковано працюю на нього. Поведінковий аналіз охоплює багато різних сфер. Оперативні групи складаються з польових агентів-криміналістів, але є чимало інших аспектів розслідування, які необхідно висвітлювати тут, у кабінетах, аби надавати належну допомогу тим, хто шукає негідників далеко за межами цієї будівлі. — Він вимовив слово «негідники» так, неначе розмовляв з маленькою дівчинкою, а потім обдарував її однією зі своїх демонстративних усмішок. Побачивши, що це не справило бажаного ефекту, Емерсон діловим тоном провадив далі. — Слідчі, що працюють тут, належать до трьох оперативних груп. Звісно, я криміналіст, моя спеціальність — аналіз даних. Можливо, наша діяльність не надто вражає, але вона має вирішальне значення для розслідування.

Світло в залі почало тьмяніти, а шепотіння публіки поволі стихало — це відбувалося одночасно, ніби якийсь пристрій контролював обидва процеси. Нарешті запала тиша. Потужний прожектор ставав дедалі яскравішим, освітлюючи самотню кафедру посеред сцени.

З правого боку просценіуму з’явився агент Дюпре, пройшов сценою і став у чітко окреслене коло світла. То був худий елегантний чоловік; темне, коротке й охайно підстрижене волосся нагадало їй, що, побачивши його вперше, вона подумала про військове минуле. Бліда шкіра підкреслювала темні кола під очима, які надавали йому дещо втомленого вигляду, неначе він від самого народження страждав на безсоння. Чоловік був одягнений у бездоганний темно-синій костюм, білу сорочку і краватку, що пасувала до загальної колірної гами; обличчя було ретельно поголене. Дюпре зупинився перед кафедрою і на якийсь міліметр посунув її, хоча жоден його жест не підтвердив, що він поклав на підставку папери з текстом своєї промови. Амая запитала себе, чи не залишив він його заздалегідь; ця деталь дозволила би їй скласти краще уявлення про вдачу й аналітичні здібності агента. Вона пообіцяла собі перевірити, чи забере він аркуші наприкінці лекції.

Згідно зі стислою біографічною довідкою, що наводилася в програмі, йому було сорок чотири роки, він народився у штаті Луїзіана й мав глибоку професійну підготовку з права, економіки, історії мистецтва, психології і криміналістики. Впродовж останнього року очолював одну з трьох груп польових агентів Підрозділу поведінкових наук ФБР, у якій сам пропрацював п’ять років. Дюпре підняв підборіддя, виставив одну ногу вперед і переніс вагу тіла на другу, постаравшись, аби руки зайняли природне положення вздовж тулуба. Потім він обвів поглядом присутніх в аудиторії. Позаду, за кілька рядів від неї, хтось почав аплодувати, але оплески відразу вщухли. Хоча очі Амаї були прикуті до сцени, вона розчула шурхотіння шовкових костюмів кількох агентів, які озирнулися і докірливо глянули на порушника. Їм не подобався шум: крики, виття, овації годилися хіба що для спорту.

Дюпре простягнув руку і постукав по мікрофону, внаслідок чого залою прокотився звук, подібний до гуркотіння грому. Він трохи нахилився над кафедрою, звів очі й звернувся до когось невидимого в глибині зали:

— Будь ласка, чи не могли би ви трохи освітити публіку? Якщо я не бачу вас, у мене виникає відчуття, ніби я розмовляю сам із собою. — Він смиренно усміхнувся. — А це відбувається дуже часто...

Це зауваження миттєво викликало симпатію слухачів, що здавалися значно більш розслабленими, коли освітлення стало достатньо яскравим, аби Дюпре міг розгледіти їхні обличчя.

Чоловік впивався в них очима, немовби шукаючи когось.

Побачивши Амаю, він на кілька секунд затримав на ній погляд, після чого знову перевів його на кафедру. Це тривало одну блискавичну мить. Вона казала собі, що він, либонь, дивився на когось, хто сидів позаду. Аж тут завважила, що агент Емерсон пильно розглядає її. Він також помітив той вияв уваги. Дюпре звернувся до публіки й розпочав промову:

— Всі ми знаємо, наскільки важливою є розробка віктимологічного профілю, що дозволяє нам досягнути мети шляхом аналізу вибору очевидних жертв. Але сьогодні я розповім вам про важливість формування характеристик гіпотетичних жертв, завдяки чому можна вийти на слід серійного вбивці. Спершу ми приділимо увагу типу жертви, який він обирає до того, як виявить себе або люди дізнаються про його існування.

У залі почувся звук, подібний до наполовину стриманого зітхання. Дюпре знову спрямував погляд на Амаю. Коли він заговорив, здавалося, що кожне слово адресоване їй.

— Згідно з поширеною думкою, злочин — це спосіб, завдяки якому вбивця позбавляється власного болю, оскільки він часто був жертвою, перш ніж стати агресором. Із-поміж усіх гіпотез найнебезпечнішою є така: всі вбивці хочуть, щоб їх затримали й спіймали, тож скоєні ними злочини — жахливий привід привернути увагу людей до їхніх страждань. Само собою, психічні захворювання не рахуються.

Амая почула, як Емерсон збентежено шепоче:

— Якого біса?..

Спецагент Дюпре трохи помовчав і звернувся до інших слухачів:

— Такі гіпотези проголошують, що жорстокість і варварські методи є лише способами виділитися. І вони не зупиняться, тому що нарешті зрозуміли, яким чином можна стати кимось непересічним, впливовим, значущим, і цей егоцентризм часто шкодить їм, адже, охоплені жагою визнання, вони втрачають