Читати книгу - "Веселий ХелловІн , Arachne "

***

Ніч у будинку О'Конноров занурюється у темряву. Після комічних пригод із батьком Шоном, зловісний гарбуз вирішує посилити свої дії, і тепер у будинку панує справжня тривожна атмосфера.

Вся родина спить, але тиша здається надто густою, ніби щось зачаїлося в кожному кутку будинку. Тільки слабке світло від вуличних ліхтарів пробивається через вікна, але навіть це світло здається зловісним, ніби воно підсилює тіні, а не розсіює їх.

На кухні залишені раніше стільці починають повільно рипіти, рухаючись самі собою. Столові прилади деренчать, ніби хтось невидимий збирає їх разом. У коридорі сімейні портрети, що висять на стіні, починають непомітно повертатися, і посмішки на обличчях предків виглядають якось зловісно.

Раптом по всьому будинку починають лунати дивні звуки: шепоті, скрипи половиць, немов хтось невидимий блукає коридорами. У спальні батьків Шон прокидається від стукоту у вікно, але, дивлячись у темряву, нічого не бачить. Він вдивляється в ніч, і раптом його охоплює почуття, ніби хтось за ним спостерігає.

У цей час у дітей у кімнатах чуються шерехи. Дівчинка, Мері, піднімається з ліжка і помічає, що її плюшевий ведмедик сидить не на своєму місці - начебто він сам перемістився в інший кінець кімнати.

Мері (тихо): "Мам ... тато ..." - Її голос тремтить від страху, вона не наважується залишити ліжко, але і залишатися на самоті їй стає все страшніше.

Хлопчик, Фінн, лежить у своєму ліжку, намагаючись заснути, але дивний звук із шафи змушує його насторожитися. Він підводиться, дивиться на двері шафи, яка повільно починає відчинятися сама по собі. Усередині лише темрява.

Фін (лякаючись): "Хто тут? Хто там?" - Він хапається за свою подушку як за щит.

Тим часом, зловісний гарбуз, що стоїть біля входу до будинку, повільно оживає. Її моторошна посмішка розширюється, і зсередини починає виходити слабке помаранчеве свічення, ніби полум'я танцює всередині неї. Вона випускає тихі, але зловісні шепіти, які луною розносяться по дому.

О'Грім (шепоче): "Ви не втечете... Я тут... Я завжди був тут..."

Ці шепоту чує кожен член сім'ї, і вони посилюють їхній страх. Здається, що цей голос йде з найтемніших куточків їхньої свідомості, змушуючи серце битися дедалі швидше.

У цей момент сім'я починає прокидатися та збиратися у вітальні. Батьки, Шон та Ейлін, нервово переглядаються, розуміючи, що щось не так. Вони звуть дітей, які вибігають зі своїх кімнат із широко розплющеними очима.

Шон (намагаючись бути впевненим): "Все гаразд... Це просто вітер... Або, можливо, щур..." - але його голос видає сумніви, а передчуття небезпеки не залишає його.

Ейлін (тремтячим голосом): "Але звідки тоді ці звуки? Я чула шепоті... І чому гарбуз світиться?" — вона дивиться на гарбуз біля входу, який здається живим.

У цей момент прикрашені скелети, які були частиною декору до Хеллоуїна, раптово починають рухатися та танцювати. Вони смикаються і починають жартівливо передражнювати членів сім'ї, роблячи їх страх ще більш відчутним.

Скелет (повторюючи за Шоном): "Це просто вітер, Шон… Просто вітер!" — його порожні очниці світяться зеленим світлом, і його голос звучить, як глузування.

Сім'я в паніці відступає, але навіть найнешкідливіші предмети в будинку починають проявляти себе зловісним чином: годинник на стіні починає цокати голосніше, створюючи нервову атмосферу, дзеркала в будинку починають спотворювати відображення, створюючи відчуття, що за ними ховається щось жахливе.

На сцені знову з'являється Каспер. Він розуміє, що ситуація виходить з-під контролю та намагається втрутитися. У своєму добродушному, але трохи незграбному стилі він починає збивати зловісні предмети, перетворюючи їхні погрози на комічні події.

Каспер зіштовхує скелетів один з одним, і вони, заплутавшись, падають на підлогу, влаштовуючи ненавмисне шоу клоунади.

Каспер (з посмішкою): "Гей, припиніть це шоу, ви не такі вже й страшні!" - Він сміється і підморгує переляканій родині.

Гарбуз, помітивши втручання Каспера, шипить і починає викидати вогняні іскри, але Каспер спритно ухиляється, перетворюючи небезпечний момент на комедійний: іскри випадково підпалюють фіранки, які, проте, швидко гаснуть завдяки його примарній магії.

Сім'я все ще в паніці, але завдяки втручанню Каспера ситуація стає менш загрозливою. Шон, усвідомивши, що його страхи були перебільшені, починає заспокоюватися, хоч і залишається настороженим.

***

Після того як вся родина О'Коннорів заспокоюється у вітальні, хлопчик Фін вирішує дослідити будинок самостійно. Незважаючи на лякаючі події, його цікавість бере гору над страхом.

Фінн обережно виходить із вітальні і прямує темним коридором. Половиці тихо риплять під його ногами, і його дихання чути в тиші. Раптом він помічає дивне мерехтіння світла в розі коридору — щось нагадує слабке сяйво. Замість того, щоб втекти, Фін вирішує перевірити, що це таке.

Фінн (про себе): "Що це? Світлячок у будинку?" — його голос звучить трохи схвильовано, але він продовжує йти вперед.

Коли він наближається до світла, перед ним з'являється Каспер — доброзичлива, напівпрозора примара з доброю усмішкою. Фін замовкає на секунду, але замість паніки він несподівано вирішує завести розмову.

Фін (з легким подивом): "Ти що, привид?" — його голос звучить не так злякано, як можна було очікувати, а радше цікаво.

Каспер (посміхаючись): "Так, я привид, але не переживай, я доброзичливий. Мене звуть Каспер. А ти хто?"

Фін мить дивиться на Каспера, ніби оцінюючи, наскільки він небезпечний, а потім вирішує продовжити розмову, ніби це звичайнісінька справа.

Фін (все ще з цікавістю): "Мене звуть Фін. Ти точно не збираєшся мене лякати?"

Каспер (з доброю посмішкою): "Ні, звичайно! Я просто тут живу і іноді допомагаю. Насправді, я тут, щоб захистити тебе та твою родину."

Фін деякий час мовчить, а потім, замість злякатися, його очі спалахнули від радості.

Фін (ентузіазм): "Здорово! У мене тепер є справжній примарний друг! А ти можеш проходити крізь стіни?"