BooksUkraine.com » 📖 Фентезі » Максим Темний. Володар Заборонених Земель., Костянтин Шелест 📚 - Українською

Читати книгу - "Максим Темний. Володар Заборонених Земель., Костянтин Шелест"

9
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Максим Темний. Володар Заборонених Земель." автора Костянтин Шелест. Жанр книги: 📖 Фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 270
Перейти на сторінку:
Глава друга. 16-е жовтня, день 429-й.

Глава друга

 

 

16-е жовтня, день 429-й.

 

Скрип коліс. Протяжний і тоскний. Його тіло постійно похитувало й іноді підкидало. Крім цього, було сухо, м'яко, світло і тепло. Самопочуття було цілком нормальним, видно, провалявся він доволі довго й організм встиг хоч якось привести себе до ладу. Енергія від сонця повільно, але заповнювала резерв. Не розплющуючи очей, покопався в собі другим зором – садно на голові вже загоїлося, була невелика гематома і струс, але тут теж усе було не смертельно і вже цілком зажило. Рана від стріли загоїлася повністю, хоча шрам і залишки внутрішніх ушкоджень були сильно помітні. "Головне, що живий. Виплив-таки, а решта все дрібниці, підремонтуємо на дозвіллі."

Спочатку був вирішив, що знову в клітці, і внутрішньо жахнувся, але щойно усвідомив, що лежить на м'якому сіні й укритий теплим покривалом, заспокоївся. Його кудись везуть. По-доброму. Десь знайшли, підібрали й не кинули. Залишається дізнатися, хто везе, куди і за чим. Розплющив очі знов, але нічого толком не побачив. Візок був досить великий, трохи більший за той, що в нього був, критий. Візник правив двома кіньми, зі спини, хто він такий, не зрозуміти. Поруч із ним, на лавці, сидів хлопчина і щось виглядав попереду. Праворуч і ліворуч у небо йшли високі дерева. Зовні хтось розмовляв.

– Ноель... ну чому ти не слухаєшся? Тобі ж важко... сідай у візок – чоловічий голос м'яко і видно, що не вперше, просив когось. Хлопчина нашорошив вуха і повернувся на звук.

– Бен, ти надто погано про мене думаєш, – жінка говорила м'яко, трохи задихавшись, – я добре почуваюся, чому мені не можна йти поруч? Візок їде зовсім не швидко, я цілком встигаю.

Уява намалювала Максу акуратну фігурку. На думку цієї самої уяви, саме в такої жінки має бути такий м'який і ніжний голос. "Вагітна. І сильно – подумав, оглянувшись другим зором, – вже зовсім скоро має й народити." Звідки він це знав не зрозуміло, але раз раніше міг визначити, що плоду всього десяток днів, то чому б і не могти визначати, коли тому з'являтися на світ? Усе логічно. Візник – літній дідуган, найімовірніше старий вояка – стільки шрамів і переломів на тілі та всередині. Хлопчику – років вісім. Цілком здоровий, але, схоже, трохи виснажений. Найімовірніше – хронічно недоїдає. Поруч із возом ішли троє – чоловік років тридцяти, та сама сильно вагітна жінка, років двадцяти п'яти і ще одна, зовсім ще дівчисько, років шістнадцяти.

– Ноель... – знову почав той, кого вона назвала Беном, але жінка його перебила.

– Любий, не починай – говорила вона так само м'яко, але відчувалося, що воля її непохитна. "Ось, хто тут голова в сім'ї, " – Макс усміхнувся, продовжуючи слухати, – я ще трохи пройдуся і сяду, все буде добре.

– Сестричка... але ти ж розумієш, що так ми йдемо набагато повільніше, нам не вистачить припасів на дорогу. До Дорана ще дуже далеко. А ти ж сама знаєш – банда там лютує, як би не нарватися. Кожен зайвий день нам небезпечний...

– Оль... ну хоч ти не починай... Ви ж, однаково, теж ідете, і швидше візок не поїде, то до чого тут я? Ну, чого я полізу туди? Людина ще до тями не прийшла, буду там заважати їй.

Малий озирнувся на Макса і той ледве встиг заплющити очі. "Ага... значить, їдемо ми в Доран. Ну що ж... Так і буде. Перехотілося, щось, в Агорру. Взагалі – раз так сталося, то й на краще. Він усім, чим міг допоміг, грошима і таке інше, треба побути й трохи самому. Менше дірок буде непотрібних... Сам же хотів повернутися до Фортеці. Всередину, мабуть, поки що не потрапити, а от побродити біля веж Магів... було б цікаво. Дуже багато запитань накопичилося.

– Мамо! Він прокинувся! – малий горланив пронизливо, аж у вусі задзвеніло. Догледів, таки, шибеник…

– Пане, як ви? – до візка видерся чоловік, той самий Бен. Шатен, темні очі, обвітрене обличчя, спрацьовані руки – цілком собі типовий селянин. Не майстровий. Візник теж озирнувся і Макса пересмикнуло. Усіляких травм він набачився, але дуже несподівано вийшло. Удар мечем, очевидно, прийшовся тому по голові. Давно, років двадцять уже, напевно. Схоже – від смерті його шолом урятував – відбувся розсіченим чолом, вибитим оком і зламаною щелепою. Про щелепу Макс побачив другим зором, а так – жахливий шрам перетинав усе обличчя старого, спотворюючи ніс, губи. "Ні, це не меч... щось гнучке й довге... може батіг якийсь... "

– Дякую, цілком непогано. Де мій одяг? Він залишився? Мені б одягнутися, а то якось не по собі.

– Усе тут, пане, не пропало нічого – квапливо заговорив Бен, дістаючи звідкись зверху згорток – вже вибачте, пане, як знайшли вас, так і залишили. Та й як одягати? ви непритомні, все мокре... Одяг жінки випрали, висушили та й склали. Ось ніж ваш, ось гроші, ремінь – усе в цілості.

– Спасибі вам, Бен... і жінкам вашим спасибі. Давно я так... валяюся тут у вас?

– Так третій день уже... знайшли вас біля броду, як переправлялися. Усі гадали – звідки ви там? Тією дорогою давно не ходить ніхто... а ви лежите на березі, одяг до руки прив'язаний.

– Бен, Бен... облиш пана, дай йому вдягнутися – голос Ноель відірвав чоловіка від Макса.

За десять хвилин Максим вибрався з воза. Загалом усе ок, а те що його трохи водить – дурниця, головне, що в голові не шумить і руки не тремтять.

– Мене звати Мак – оголосив він присутнім, про "пана" він промовчав, нехай самі вирішують.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 3 4 5 ... 270
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Максим Темний. Володар Заборонених Земель., Костянтин Шелест», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Максим Темний. Володар Заборонених Земель., Костянтин Шелест"
Біографії Блог