Читати книгу - "Мережа таємниць, Olenka Ing"

Вечірня прохолода обіймала місто, коли Олена поверталася додому. Вона знову і знову прокручувала в голові слова Ігоря. Його підозри стали і її підозрами. Вона знала, що не може просто сидіти вдома, дивлячись на фотографії й шукаючи відповідей у порожніх стінах. Але вона також знала: щоб зрозуміти теперішнє, треба зануритися в минуле.

Вона зупинилася біля старої шафи. Усередині — коробка, яку вона не відкривала кілька років. Там були фотографії, листи, записки, спогади про часи, коли все було інакше. Вона обережно витягла з коробки альбом, усілася на підлогу й почала гортати сторінки.

На фото Дмитро був зовсім інший — сміливий, з блиском в очах, завжди на крок попереду. У ті роки він працював у невеликій IT-компанії, мав великі амбіції й плани. Але поруч із ним завжди був Ігор — тоді ще найкращий друг, а не детектив, — та Анна, їхня спільна подруга з університету, яка завжди підтримувала всіх.

— Ти пам'ятаєш цей вечір? — запитала себе Олена пошепки, торкаючись фото, де всі троє сміялися під час походу в Карпати.

Минуле раптом накотилося хвилею. Олена пригадала, як тоді, на гірській вершині, Дмитро вперше заговорив про ідею власного стартапу. Його очі світилися від захоплення.

— “Олено, повір мені, ми станемо відомими. Я створю продукт, яким користуватимуться тисячі людей. Ти пишатимешся мною!” — казав він тоді, обіймаючи її.

Вона тоді сміялась, думала, що це просто юнацькі мрії. Але Дмитро не зупинився. Він ріс, його бізнес розвивався, а з ним зростали й таємниці.

Ігор теж змінювався. З веселого, трохи безпечного авантюриста він поступово перетворювався на людину, яка знала ціну кожному слову, кожній обіцянці. Він пішов працювати в поліцію, а згодом — у приватне детективне агентство. Олена часто жартувала, що він — єдиний, хто ніколи не заблукає у цьому заплутаному світі.

А Анна… Анна була їхнім “серцем”. Вона тримала їх разом. Її доброта, легкість, уміння вислухати були цементом цієї компанії. Але щось змінилося кілька років тому. Анна раптово зникла з їхнього життя, а коли з’явилася — вже з новим колом друзів, новими звичками, новими секретами.

— Чому я не помічала цього раніше? — прошепотіла Олена.

Зненацька пролунав дзвінок у двері. Серце в грудях стиснулося.

— Хто це може бути так пізно?

Вона підійшла до дверей і, не дивлячись у вічко, все ж обережно прочинила.

На порозі стояла Анна.

— “Привіт, Олено. Нам треба поговорити.”

Її голос звучав тихо, але в ньому було щось тривожне, майже лякливе. Олена відійшла вбік, запрошуючи всередину.

— “Я думала, ти не хочеш зі мною говорити після того, як…” — почала Олена, але Анна підняла руку.

— “Будь ласка, не зараз. Це важливо. Я знаю, що сталося з Дмитром. І я знаю, чому тебе теж можуть втягнути в це.”

Олена відчула, як холоне кров.

— “Анно… що ти знаєш?”

Анна глибоко вдихнула й подивилася на неї серйозно:

— “Ти готова дізнатися, ким насправді був Дмитро?”