Читати книгу - "Мережа таємниць, Olenka Ing"

Анна сиділа на кухні, загорнута в пальто, яке навіть не встигла зняти. Її руки тремтіли, а погляд бігав по кімнаті, наче вона боялася, що хтось стежить навіть тут, у квартирі Олени.

Олена поставила перед нею чашку чаю, сіла навпроти й нарешті вимовила:

— “Анно… говори. Що ти маєш на увазі? Що ти знаєш про Дмитра?”

Анна підняла очі. В них змішувалися біль і провина.

— “Дмитро… він був не тим, за кого ти його вважала, Олено. Я довго мовчала, бо думала, що це все не моє діло. Але тепер, коли його немає, я більше не можу мовчати.”

Олена стиснула руки.

— “Анно, поясни нормально. Я нічого не розумію. Що ти знаєш?”

Анна глибоко вдихнула.

— “Я знала Ігоря набагато раніше, ніж тебе й Дмитра. Ми вчилися разом, ще до університету. А потім… він увів мене у своє коло — людей, які займаються розслідуваннями, приватним розшуком, іноді навіть підпільними справами. Ми працювали разом кілька років.”

Олена здивовано нахилилася вперед.

— “Ти? Ти працювала з Ігорем? Чому ти ніколи цього не говорила?”

Анна сумно всміхнулася.

— “Тому що ми всі носили маски, Олено. Ти вважала, що Дмитро — чесний, надійний, передбачуваний. Але він був зовсім інший. Коли його бізнес почав рости, він увійшов у середовище, про яке ти навіть не здогадувалася. Його компанія — це була тільки вітрина. Насправді Дмитро займався витоком даних, шантажем, продажем конфіденційної інформації. Ігор про це дізнався давно, але нічого тобі не казав, бо… бо хотів захистити тебе.”

У Олени перехопило подих.

— “Ні… Ні, це неправда… Дмитро не міг… Він…”

— “Він міг, Олено.” — Анна твердо подивилася їй в очі. — “Я бачила, як він змінювався. Спочатку це були дрібниці: дані клієнтів, продаж контактів. Потім — великі угоди. Він почав працювати з людьми, яких ми з Ігорем відстежували роками. Ігор попереджав його, намагався витягнути з цього, але Дмитро не зупинився.”

— “Чому… Чому Ігор не розповів мені раніше?” — запитала Олена тихо, вже не намагаючись приховати сльози.

— “Бо він тебе любив, Олено. Я знала це завжди. Він любив тебе мовчки, чекаючи, що ти сама прозрієш. Але коли він зрозумів, що Дмитро вляпався в серйозні проблеми, було вже пізно.”

Олена відкинулася на спинку стільця. Її світ тріщав по швах.

— “І ти… ти теж мовчала?”

Анна опустила голову.

— “Я боялася. Боялася втратити вас обох. А тепер… його немає, і я відчуваю, що зобов’язана сказати правду. Але це ще не все.”

Вона витягнула зі сумки флешку.

— “Тут — частина листування Дмитра з людьми, з якими він співпрацював останні місяці. Там є дані про великі суми, схеми переказів, імена. Це — доказ того, що він був втягнутий.”

Олена доторкнулася до флешки, ніби вона була гарячою.

— “Анно… я не знаю, чи готова це бачити.”

— “Я знаю, але тобі доведеться. Бо ті, з ким Дмитро працював, можуть захотіти забрати ці дані. А це означає, що ти в небезпеці.”

В цей момент задзвонив телефон Олени. Екран висвітив: Ігор.

Вона підняла слухавку.

— “Ігоре?”

— “Олено, слухай уважно. Я щойно дізнався, що до твоєї квартири можуть навідатися люди, які шукатимуть компромат на Дмитра. Зараз же збирайся й виходь. Я буду за десять хвилин.”

Олена відчула, як холоне всередині.

— “Анно… нам треба йти. Зараз же.”

Анна коротко кивнула. Вони схопили пальта, документи, флешку. І вже за хвилину вибігли на холодну, темну вулицю. Позаду них лишалася квартира, яка щойно стала полем бою за минуле, що ось-ось накриє їх із головою.

---