Читати книгу - "Книга пітьми , Kiolipria"

Коли вони заснули, несподівано опинилися в одному й тому ж сні. Вони стояли посеред великого залу, де в повітрі плавали меблі, різнокольорові вогники мерехтіли навколо, а стіни постійно змінювали свою форму. Попереду них стояла дівчинка, яка виглядала зовсім звичайною, але від неї відчувалася якась дивна енергія.

— Вітаю вас у своєму домі, — лагідно мовила вона, посміхаючись. — Я так сильно хотіла з вами познайомитися, що не могла чекати до ранку. І не хотіла вас лякати.

Віллі насторожився й уважно поглянув на неї.

— В сенсі "лякати"? Ти хто? — підозріло запитав він.

Зомбі стояв мовчки, намагаючись осмислити, що відбувається.

— Я — цей дім, у якому ви зараз спите, — відповіла дівчинка, усміхаючись. — Це всього лише сон. Я вирішила зв'язатися з вами так, щоб вам було легше зрозуміти мене.

Віллі подумав, що, можливо, вона теж зачарована, як і його новий знайомий, тому запитав:

— Тебе зачарували?

Зомбі несподівано оживився й схвильовано додав:

— Як і мене? Ти теж зачарована? Ти бачила, хто це зробив? Може, нас зачарувала одна й та сама людина?!

Дівчинка похитала головою.

— Ні, я не зачарована. Мене створили і оживили. Але вони дали мені життя в іншій формі. Я можу змінювати свої кімнати, переміщати речі, додавати чи забирати двері. Я жива. Мій дім може змінюватися так, як я цього захочу.

Зомбі розчаровано озирнувся навколо, намагаючись зрозуміти, де вони перебувають. Сон здавався божевільним: меблі літали у повітрі, двері з’являлися і зникали, всюди панував дивний хаос.

— Зрозуміло... — пробурмотів Віллі, обережно озираючись. — А хто тебе створив?

— Ти бачив фотографію у кімнаті, — відповіла дівчинка. — Той чоловік був моїм творцем. Він був доброю людиною і подружився з багатьма дивовижними створіннями, що населяють цей зачарований ліс.

Віллі задумався.

— А чому ти кажеш "був"? Щось сталося?

Дівчинка опустила погляд.

— Так… Він пропав. Перед тим, як зникнути, він сказав, що пішов у ліс, щоб набрати нових трав і створити нові рецепти для зілля. Він створив багато чарівних зіль, але найбільше прагнув створити зілля безсмертя... Минув час — дні, місяці, роки, а він досі не повернувся. Я не знаю, що з ним сталося.

— Ох… — тільки й зміг сказати Віллі, відчуваючи співчуття.

— У мене є бібліотека, — продовжила дівчинка. — Там є дуже багато книг і записів його, але туди може потрапити не кожен. В цих книгах зберігається знання про найсильніші зілля, і є ті, хто хоче ними заволодіти. Я оберігаю їх від таких людей. Оскільки я тільки що познайомилася з вами, я не можу одразу показати вам її. Вам потрібно пройти іспити, щоб довести, що ви достойні тих таємниць!

Віллі кивнув.

— Я розумію. До речі, як тебе звати?

Дівчинка, — відповіла Ярмадіна з легкою усмішкою.

— Досить незвичне ім’я, але гарне, — відзначив Віллі.

— Дякую. А як вас звати?

— Я Віллі, — відповів він, а потім замовк і зрозумів, що не знає, як звати його супутника. Він глянув на зомбі і запитав:

— До речі, як тебе звати? Я весь час кличу тебе "зомбі", а твоє ім’я навіть не знаю…

Зомбі знизав плечима.

— Я просто… зомбі, але колись мене звали Тінні.

Ярмадіна задумливо подивилася на нього.

— Зрозуміло… Ну, тепер ми знайомі.

Вона на мить замовкла, а потім додала:

— Скоро буде ранок. До зустрічі!

— До зустрічі! — одночасно відповіли Віллі та Тінні.

І в ту ж мить усе навколо розчинилося в тумані…
ks...​