Читати книгу - "Книга пітьми , Kiolipria"

Віллі прокинувся в темній кімнаті, коли перші промені сонця ще не пробивалися через завіси. Лише після того, як він скинув з себе ковдру, він зрозумів, що всі ці дивні сни не були лише вигадкою. Кімната була тією самою, що і в його сні — меблі, що літали, і стіни, що змінюють форму, все це знову оживало перед його очима.

Зомбі, як і раніше, сидів поруч на підлозі, як бездушна істота, хоча здавалось, що його присутність була наче частиною цього живого дому.

— Ти бачив? — прошепотів Віллі, не вірячи своїм очам.

Зомбі подивився на нього без виразу, мовчки киваючи.

— Ми все ще в тому світі? — запитав Віллі, намагаючись зрозуміти, де вони опинилися.

Простір навколо них змінювався, ледь помітно, але він змінювався. Кімнати ставали більшими, двері з'являлися та зникали. Однак усе залишалося настільки ж загадковим, як і в їхньому сні. Віллі відчував, що це місце не просто фантазія, а частина якоїсь набагато більшої гри, де правила змінюються самі по собі.

Раптом він почув тихий голос:

— Ви ще не розумієте, що ви тут, правда? — Голос належав Ярмадіні. Вона стояла в тіні одного з коридорів, її фігура здавалась розмитою, як невизначена реальність.

— Я не хочу вас лякати, — продовжила вона, — але цей дім приховує більше, ніж ви думаєте. Іноді те, що ви бачите, не є справжнім. Все може бути лише відображенням ваших бажань або страхів.

— Я не розумію, — пробурмотів Віллі, затримуючи погляд на тому, що здавалось звичайною шафою, але раптом її двері знову зникли в повітрі.

Ярмадіна тихо посміхнулась.

— Ти вже встиг побачити, як цей дім може змінюватися, але ти навіть не уявляєш, що насправді він може зробити з тобою.

Зомбі піднявся з місця і, здається, пішов до одного з коридорів, де двері вели у невідому темряву. Віллі на мить побоявся залишитися один, але голос Ярмадіни змусив його залишитись.

— Що ми маємо робити? — запитав він, намагаючись приховати хвилювання в голосі.

Ярмадіна стиснула губи і розпочала розповідь:

— Це місце має силу, яка не лише дозволяє змінювати реальність, але й сприяє тому, щоб деякі речі стали незворотними. Якщо ми не знайдемо потрібний фрагмент книги мого творця, все, що ми бачили і чули, може перетворитись на реальність... і ми не зможемо повернутися назад.

Тут же навколо Віллі з'явились двері, що привели до темної кімнати з дивними стінами, покритими написами, що світяться.

— Це книга, — прошепотіла Ярмадіна. — Але вона не така проста, як здається.

Віллі зробив крок вперед, і перед ним відкрилася книга з таємничими записами. Однак на останній сторінці було написано одне слово, яке він не міг прочитати. Це слово містило якусь силу, яку навіть Ярмадіна не могла зрозуміти.

— Це те, що я шукала... — мовила вона, намагаючись розібрати напис.

Але тут щось змінилося. Тіні знову ожили. Цього разу вони не просто стояли у кутку кімнати. Вони наближались, і з їхніх губ виходило лише одне слово:

— Лорн.

Віллі відчув, як волосся на його тілі стало дибки. Це було лише питанням часу, коли тіні почнуть рухатися. Вони не просто охоронці, вони мали свою мету — зупинити їх, поки вони не отримали те, що шукали.

Віллі відчув, як все навколо зміщується, наче світ розчинявся в спіралі сну. Тіні наближалися, їхні безликі обриси ворушилися, утворюючи дивні символи в повітрі. Ярмадіна різко простягла руку вперед, і навколо них з’явилося світло, що ненадовго стримало темряву.

— Ми повинні знайти спосіб вибратися, — сказала вона, вдивляючись у книгу.

Віллі інстинктивно відступив назад, але тут щось клацнуло в його свідомості. Він раптом згадав: у снах завжди є лазівка. Тіні могли бути страшними, але це був їхній світ, а не його.

— Це все ще сон! — вигукнув він. — Ми просто маємо… прокинутися!

Ярмадіна здивовано глянула на нього, а потім на книгу. Вона швидко перегорнула сторінки і знайшла рядок, що почав сяяти золотими літерами:

Щоб повернутися, згадайте своє істинне ім'я.

Тіні вже були впритул, їхні холодні пальці торкнулися Віллі, змушуючи його серце стискатися від страху. Але він не дозволив цьому почуттю взяти гору.

— Я — Віллі! — прокричав він, відчуваючи, як все навколо тремтить.

Ярмадіна закрила книгу, і разом із нею весь світ розчинився у світлі.

Віллі різко вдихнув і відкрив очі. Він знову був у своїй кімнаті. Тиша. Лише слабке світло світанку проникало через завіси.

Зомбі сидів на підлозі, але тепер його очі були більш… живими. Він подивився на Віллі і, здається, ледь помітно всміхнувся.

— Ти теж бачив це? — запитав Віллі, відчуваючи, як його серце все ще калатає.

Зомбі кивнув.

На столі лежала стара книга. Та сама.

Віллі ковтнув повітря. Він повільно простягнув руку й торкнувся книги. Пальці відчули холодну, потерту обкладинку.

— Це був не просто сон, — прошепотів Віллі.

За вікном сходило сонце, розганяючи нічні тіні. Але Віллі знав — таємниця тільки починається.
ks...
​