Читати книгу - "Дніпрові пороги"

Над цим думав правитель Новоросійського краю кн. Потьомкін. Він доручив потурбуватись про те будівничому полковникові М. Л. Фалієву. Фалієв вибрав декілька чоловіка, найбільш з колишніх запорізьких козаків у Кам'янці та в Старому Кодаці, велів їм зв'язати пліт і пуститись на ньому через усі пороги. Перша спроба удалася, і відважні пловці одержали щедру нагороду од начальства.

Тоді 1785 року визвались 42 чоловіка назавжди проводити через усі пороги казенні судна та плоти. То був перший кадр дніпровських лоцманів, на чолі яких тоді стояли два чоловіка: Мусій Іванович Півторак, за отамана, і Непокритенко, за помічника отамана. Через два роки лоцманів було вже не 42, а 120 чоловіка. Тоді вони провели через усі пороги велику царську флотилію Катерини II, 80 суден, які пливли од самого Києва і мали пристати до нового міста Херсону. Отаман Півторак та його помічник Непокритенко одержали тоді велику нагороду од самої цариці.

Коли почали спускати через Ненаситецький поріг перше царське судно, на якому сидів отаман Півторак, і коли те судно кинулось з порога у водяну безодню, то цариці здалося з гори, що воно навіки загинуло в пінястих хвилях та глибокому вирі, і цариця дуже схвилювалась через те. Але швидко їй сказали, що всі судна безпечно пройшли через поріг, всі люди живі і стоять коло пристани.

Цариця побажала бачити, отамана Півторака та його помічника Непокритенка; і коли вони стали перед її очима, то цариця сказала:

«Жалую тебя, Полторацький, за твою верную услугу поручиком. Есть у тебя дети?» — «Есть один сын 13 лет».

Цариця пожаловала сина прапорщиком і обіцяла прислати їм грамоти на чини та дворянство. Помічника Півторацького, Непокритенка, теж пожаловано прапорщиком.

Після того року 1787 грудня 19 дня князь Г. О. Потьомкін послав Катеринославській Казенній Палаті таке «предложение»:

«Для переправи через Дніпрові пороги «к препровождению судов» потрібні лоцмани, яких вибрано 121 чоловіка з військових обивателів, а щоб вони назавжди були неодлучні коло цієї справи, треба їх поселити в Кам'янці, де вони будуть під командою полковника Фалієва.

Наказую призначених у лоцмани 121 чоловіка, за списком, який тут додається, виключити з усіх казенних податків та поставки рекрутів і платити їм «жаловання» кожному по 25 карбованців на рік з майбутнього одкриття плавби. За начальників над ними поставлені від мене поручик Півторацький і помічник його прапорщик Непокритенко «з жалованьем» першому 200 крб. на рік, а другому 100 крб. з губерських доходів. Лоцмани деревні Половиці — Савронський, Кузьменок, Отелченко, Мельник, Третяк».

Після того лоцманам подаровано дві земельні «дачі»: одна коло Кам'янки та Старого Кодаку, а друга в «пустоше Широкой». Скоро лоцманів стало вже 673 чоловіка.

Року 1811 вийшов наказ: поселян казенних селищ Кам'янки та Старого Кодаку обернути всіх на лоцманів, літами од 20 до 60 років. Далі лоцманів поділено на три «статті»: лоцмани першої статті проводять судна і плоти; лоцмани другої статті переважно проводять плоти; лоцмани третьої статті «при излишестве их поступают добавочными рабочими на суда й плоти по вольному найму».

1784 року в слободі Лоцманській Кам'янці спочатку поставлено «молитвеный дом» із старої «упраздненной» церкви города Старого Кодаку, а потім того, 1794 року, збудовано й церкву. Якого вона була типу, невідомо. Теперішню церкву збудовано 1874 року, звичайно, за казенним шаблоном.

Нижче слободи Лоцманської Кам'янки, коло правого берега Дніпра, супроти балки Нижньої Сажавки витикається невеликий, але скелястий, ніколи не затоплюваний весняною водою острів Кодацький, або, коротше, Кодачок. Можна з певністю сказати, що це є той острів, який Боплан називав Козацьким: «Він безлісний, з самих скель, кишить гадами».

На «Плане реки Днепра» Арапова 1780 року на місці теперішнього острова Кодацького, або Кодачка, стоїть острів «Казацкой»; за виміром він має приблизно 1/2 верстви завдовжки і 100 сажнів завширшки. Давнього віку люди Старого Кодаку звуть його Козачківським, бо на ньому, кажуть вони, дуже давно був млин якогось Козачківського. Звуть його також і Пороховим островом, бо тут є склад казенного пороху.

Кодацький острів — це цілий музей різної старовини, бо він був увесь укритий людськими кістками, кам'яними сокирами, молотками, старовинною зброєю різних епох. А військове відомство зробило тут перед війною свої склади, збудувало комору й хату для сторожі, через що чимало згубило тут археологічного добра. Після огляду цього острова на ньому знайдено дві стації передісторичної людини.

Перша — на верхній, горішній частині острова. Там гранітові скелі суспіль укриті культурним шаром темного кольору, де ціла сила черепашок unio pictorum, різних черепків посуду, кременю, кісток ссавців та риб ранішньої й пізнішої епохи кам'яного віку. В підсипці комори, яка стоїть на острові, знайдено навіть цілий посуд тієї ж епохи. Ця стація дуже велика, і в ній збереглося не одне місце цілком незаймане, де можна робити розкопи. Друга стація на розі острова, при самому березі, проти середньої частини Дніпра. Там знайдено велику ґулю кременю, доказом чого є те, що тут була майстерня людини кам'яного віку. Тут же знайдено черепки посуду пізніших епох.

Супроти острова Кодачка, на лівому березі Дніпра, простяглось село Чаплі. Село Чаплі, як і село Огрінь, недавнього віку: воно засновано в 1780–1781 році і належало кн. Прозоровському, виникло саме тоді, коли з наказу кн. Потьомкіна полковник М. Л. Фалієв викликав сюди тисячі війська та робочого люду прочищати пороги Дніпрові. Тоді Чаплі заселено народом сімейним, осілим, вільним, який прийшов туди «в вільні козацькі степи для роботи».

Останніми роками сюди перенесено лісову пристань із села Огріни.

Всю місцевість по лівому березі Дніпра од гирла Самари до села Чапель і далі, також, як і всю місцевість по правому березі Дніпра, од Потьомкіна саду до Старого Кодаку, засіяно різними предметами старовини і дуже далеких і близьких до нас часів.

Супроти села Старого Кодаку простягся по Дніпру перший поріг Кодацький.

Частина 2

Пороги на Дніпрі споконвіку були великою перепоною всім людям для плаву по Дніпру. З цього боку вони добре були відомі нашим предкам, русам, які не раз пускались Дніпром до самого низу його і далі. Отже, хоча й з великими труднощами, а вони все ж таки перемагали цю перешкоду, а як саме це було, про те розповідає грецький історик половини X в., імператор Костянтин Багрянородний.

Хоча цей поріг і вузький,