Читати книгу - "Дніпрові пороги"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Далеко пізніш, після Костянтина Багрянородного, писав про переправу через Дніпрові пороги гетьман Мазепа цареві Петрові:
«Переправилися есмь через реку Днепр июля 6 дня (1697 г.), но яко в той через реку Днепр переправе войск, при нас обретающихся, не малое познали есмь замедление, й так найпаче с тех мер не малая нашему походу учинилась мешкота, потому что суднам водяним на Днепровых порогах неудобная била переправа, на каких порогах как столника й воєводи, так моего гетманского регименту судна водяные зело с великими многоработннми трудностями й тяжконосными ратных людей бедствиями, переправляясь б недель с лишком, замешкали, понесши как в суднах, так й в хлебных запасах й в оружию не малый убыток, а при том й люди некоторые из войска кончиною смертною отнялись, ибо где о каменные пороги судно разбилося, там й все хлебные й ружейные запаси приходили в утопление й люди попадали не в безопаство».
Судна, на яких йшло російсько-українське військо, були такі: великі на морську глибину; однодереві дубові та липові, «довжиною не малої», з комишником та обшивками, на лиман «способні». Чимало їх «от наносимых им пороговых жестокостей пошло в потерку и в потеряние». Усі судна прибули до урочища Очкасу (себто Кичкасу) тільки «июля в 18 день».
У XVIII віці про переправу через Дніпрові пороги писали так:
«Купці пускались через пороги тільки весною і то на невеликих суднах, а влітку й по осені вони зовсім були непрохідні. Усі судна, які йшли Дніпром зверху вниз літньої доби, звичайно спинялись коло порогів; тут з них виймали товари і везли 70 верстов сухим шляхом до кріпости Олександровської, що стоїть коло устя річки Сухої Московки; там клали свій товар на нові судна і йшли вільно до самого гирла Дніпра».
Для того, щоб зробити плавання по Дніпру більш-менш вільним в його порожистій частині, вирішено було, за часи царювання Катерини II, для вільного проходу суден через пороги зробити канали в порогах Кодацькому, Сурському, Лоханському та Ненаситецькому. Це доручено інженер-майорові Франсуа де-Волану та обер-комісарові Михайлові Леонтійовичу Фалієву.
Року 1782 академікові Василеві Зуєву довелося бути при спорудженні тих каналів, і він такими словами описував цю величезну роботу:
«Знищення на річці такої перешкоди од порогів для плавання було ще в думці у блаженної пам'яті Петра Великого. Отже, той державець, захоплюючись іншими справами і бачучи, що на тодішні часи ще не можна було ждати для Росії користі, якої слід сподіватись од такої великої праці, покинув прочистку. Нині пан Фалієв, бачучи важність такої прочистки, взяв на себе зробити те власним коштом і, по правді, встиг уже досить, а може, і зовсім скінчив би, якби твердий на те намір положено було. Він на всіх небезпечних порогах зривав верхи каменю, які стирчать над водою, провірчуючи і заряджаючи порохом через спеціально зроблені довгі бляшані трубки.
Найтрудніша робота — це вертіти каміння під водою, і через те не без жаху можна дивитись, як солдати та робітники, по два чоловіка на плотику, чіпляючись за камінь, серед великої бистрини та шуму, держаться, сидять, як ті чайки, та довбають в ній. Продовбавши на глибину, яку треба, становлять бляшану з порохом трубку, прикладають до неї гніт та відпливають геть. Через кілька часу камінь розривається під водою; ті уламки робітники підбирають і вивозять геть на берег.
Всі потрібні для цієї роботи знаряддя він, Фалієв, замовляє робити в Тулі, відкіля виписує й майстрових людей. Робітників, розміщених по різних порогах, буває числом від півтори сотні до трьохсот чоловіка, зважаючи на пору та на добу. Мені казали, що всі витрати на утримання по порогах (за роботу, інструмент та інші потреби) пану Фалієву в робочий місяць коштують до 10 тисяч карбованців, але роботи ведуть тільки в ті місяці, коли найменша вода буває».
До цього ще треба додати, що робітник одержував плати на день п'ять копійок.
Отже, М. Л. Фалієв не зробив того, чого хотів: не дав вільного проходу для суден у порогах Дніпрових. Од Фалієвського каналу в Кодацькому порозі лишилась невелика протока коло самого правого берега Дніпра, де стоїть тепер водяний із цегли млин, який колись належав купцеві Звіреву.
За царя Павла І року 1798 брались за прочистку лише одного найстрашнішого порога — Ненаситця. Після того герцог де-Рішельє 1807 року, з наказу царя Олександра І, зробив обводний канал на Кодацькому порозі, прочистив фарватер в порогах Сурському та Лоханському.
З 1843 року розпочались роботи на порогах Дніпра в широкому масштабі і скінчено їх року 1854. На всіх дев'ятьох порогах зроблено канали з накидного каменю. За першим проектом всі такі канали мали бути 15 сажнів завширшки і 6 футів завглибшки «нижче горизонту низьких вод». Та таких розмірів далеко не скрізь додержано: в деяких каналах ширина була не більша як 10 саж., на Сцикусі, нижче Ненаситця, не більша як 5 саж.; глибину каналів теж зменшено до 3 футів нижче нульового горизонту.
На правому високому березі Дніпра, якраз супроти першого порога Кодацького, збереглись земляні вали од кріпости Кодаку, яку будував тут у XVII в. французький інженер Гільом Левасер де-Боплан. Коло 1603 року Боплана викликав у Польщу король Сигізмунд III, як відомого та досвідченого інженера, і йому доручили справу укріплення південних меж України од татарських наскоків та од козацьких повстань. Боплан пробув на Україні 17 років і після того написав книгу «Опис України». В тій книзі він каже:
«Тут є замок, який я заснував в липні 1635 року. Але наступного місяця серпня, після мого від'їзду, якийся Сулима, привідця козаків, повернувшись з морського походу та побачивши замок, що перешкоджав йому повертатись до рідного краю, раптом захопив його та перебив усю залогу, коло 200 чоловіка, під керівництвом полковника Моріона, француза. Після того, пограбувавши кріпость, Сулима з козаками пішов до Січи. А в тім, не довго козаки володіли тією кріпостю: їх розбито, з наказу Краківського
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дніпрові пороги», після закриття браузера.
