Читати книгу - "Небо над Іраном ясне"

        Засновник ісламу Мохаммед, "головний і останній пророк істинної віри", народився в арабському місті Мецці приблизно в 570 році н.е. Він рано осиротів, виховувався родичами. Допомагаючи їм в торгових справах, він побачив світло. Зустрічі з іудаїстами і християнами, догмат про єдинобожжя зміцнили дозріваючу в ньому монотеїстичну ідею. Єдиний, ненароджений, вічний, всемогутній Творець обрав його своїм посланцем і під час релігійних екстатичних спілкувань передав йому через ангела одкровення - тексти Корану, священної книги, в якій в досконалій віршованій формі містяться настанови, правила, заборони, веління культового, етичного, юридичного і господарського характеру, що визначають спосіб життя, релігійну, політичну та соціально-економічну системи, а також народні поняття про мораль, моральність, справедливість і рівність всіх перед Богом.

        Пророк Мохаммед, за велінням Аллаха, створив умму (громаду віруючих), яка за його наступників халіфів Абу Бакра, Омара, Османа і Алі стала блискавично (в історичному масштабі часу) поширюватися на північ, схід, захід, і через сотню з невеликим років іслам переміг на гігантській території від півдня Франції до кордонів Китаю.

        Наверненню в іслам сприяла вже зазначена точність і простота релігійних правил, виконання яких обіцяло виправлення земних несправедливостей хоча б на Страшному суді, після якого праведники і мученики будуть насолоджуватися в раю, а грішники мучитися в пеклі. Багато язичників були вже близькі до ідеї єдинобожжя і чули від інших проповідників про Старий і Новий завіт, про праотців арабів і євреїв Ібрагіма (Авраама), Мусу (Мойсея), Ісу (Ісуса), які згадувалися в Корані. Але Мохаммед стверджував, що людство не сприймало Божого слова з вуст цих пророків і неодмінно каралося.

        За життя пророка Мохаммеда одкровення існували здебільшого розрізненими і в усній формі. При перших халіфах їх зібрали і записали. Коран був доповнений суннами і хадісами (переказами про вчинки і висловлювання пророка і його сподвижників). На основі їх склався фікх (мусульманська юриспруденція) і осмислювався шаріат (правильний шлях до мети), розроблений факіхами (правознавцями). Він передбачає норми і правила релігійного життя та вчинків мусульманина. Згадаймо, що імам (духовний і світський ватажок іранської умми) Хомейні був факіхом.

        Прошу пробачити за розлоге пояснення однієї-єдиної статті конституції, але коли мова йде про владу, зазвичай не шкодують ні слів, ні крові. Хоча іслам зрівнює людей перед Богом, суперечка, хто "рівніший", існує в будь-якому суспільстві. Ми пам'ятаємо, що четвертим халіфом після смерті Мохаммеда був Алі, двоюрідний брат якого був одружений на дочці пророка, яку звали Фатіма.

        Він виховувався в домі пророка з шести років, і коли пророк закликав своїх родичів прийняти іслам і сказав: "Перший з вас, хто прийме мою релігію, буде після мене наступником", - Алі став тим першим. Благочестивий і розумний, він був душевним другом пророка і соратником у важкі часи, а після смерті засновника ісламу противився будь-яким відхиленням від релігії. У бідній хатині він виховував своїх дітей - Хасана, Хусейна і Зейнаб - продовжуючи рід пророка.

        І коли постало питання про владу, прихильники його доводили, що спорідненість з пророком дає йому і його нащадкам право на неї, тому що вони успадкували благодать і здатність виступати посередниками між людьми і Аллахом, а отже, повинні бути імамами.

        Мекканська знать з роду Омейядів висувала своїх ватажків і стверджувала, що спорідненість з пророком необов'язкова, що на чолі громади повинен стояти "всенародно обраний" халіф. Оскільки цю демократичну тенденцію підтримувала більшість, вона взяла гору в ісламському світі, незважаючи на те, що правителі, як правило, виявлялися ще тими тиранами. З цього і почався в мусульманстві великий розкол на сунітів (людей традицій, переказів) і шиїтів (приєднаних, тобто прихильників Алі).

        Боротьба за владу йшла жорстока. Загинули Осман і інші халіфи з Омеядів. Загинув Алі і його сини Хасан і Хусейн, оплакувані шиїтами щорічно. Трагічна доля чекала їх нащадків, майже всіх шиїтських імамів, яких, разом з Алі, було дванадцять, їх назвали священними, непорочними, чистими, безгрішними.

        Останній з них, дванадцятий, ходжат бін Хасан, зник у 70-і роки 9 століття в п'ятирічному віці. Шиїти вважають, що він, згідно з Божою волею, був "прихований" на 69 років, хоча і підтримував зв'язок з народом через чотирьох своїх представників, а потім почався період "великого приховування", коли він був узятий живим на небо, де перебуватиме до Страшного суду, перед яким в образі Махді (свого роду месії), або Валі-е-Асра, або Багіотолли, або Повелителя часу з'явиться на землю, щоб встановити царство правди і справедливості.

        "Велике приховування" дванадцятого імама викликає богословські суперечки. Видатні шиїтські мислителі підтримують у народі повір'я, що майбутній Махді перебуває серед людей і чекає свого часу, щоб очолити повстання і забезпечити перемогу істини.

        А поки його повноважним представником є шиїтське духовенство.

                                      * * *

        Духовенство в Ірані - це кількасот тисяч чоловік: мулли, ахунди, пішнамази (предстоятелі на молитві), читці оповідань про мученицьку кончину праведних імамів, проповідники, настоятелі мечетей, судді, наставники…

        Вони можуть мати і світські професії. Серед них виділяються улеми, вчена еліта, яка отримує освіту в вищих релігійних навчальних закладах священних міст Ірану (Кум і Мешхед) та Іраку (Неджеф і Кербела). Офіційного посвячення в сан не існує. Релігійна організація зовсім не схожа на ієрархічну піраміду будь-якої християнської церкви, як не схожа мечеть на храм. Мечеть - будинок зборів і молитов, де по п'ятницях (вихідні дні) славлять Бога і спільно слухають проповіді і обговорюють політичні питання.

        Усі улеми вважаються рівними і підкоряються лише Богу і прихованому імаму, і якщо духовна особа, завдяки своїм знанням і благочестю стає особливо авторитетною і має більше число прихильників, ніж інші, то за згодою лідерів шиїтів богословських центрів отримує почесне звання ходжатольіслама ("доказ ісламу"), потім аятолли ("божественне знамення"), великого аятолли, а всіма визнаний духовний лідер зветься Марджана таклід ("зразок для наслідування"). Всі разом вони вважаються муджтахидами, тобто особами, які мають право на іджтихад, тобто на інтерпретацію нових життєвих явищ. Вони можуть давати приватний висновок про правила поведінки своїх прихильників в обставинах, які змінилися, спираючись на основні і приватні закони мусульманської віри. Це називається "виносити фетву" - декрет з правових і політичних питань, а з появою в країні духовного лідера його фетва отримує значення наказу (хукм), обов'язкового для виконання всіма віруючими.

        Але стати високою духовною особою зовсім не просто. По-перше, він повинен бути закононародженим. По-друге володіти хорошим слухом, зором і дикцією. По-третє, вести благочестивий спосіб життя і бути настільки бездоганним в своїх судженнях, щоб у його прихильників не виникало і тіні