Читати книгу - "Мільйон на рулетці"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Рахуй, — наказав Мишко, тицьнув стволом автомата в лоток із фішками і підсунув його до директора казино.
10І той порахував. А потім викликав дівчину з каси обміну, і вона принесла мої гроші.
— Ми не перераховуватимемо? — уточнив Мишко.
— Це зайве.
І не наполягаючи на тому, щоб обіцяну мені вечерю склали в судочки, аби я міг забрати її з собою, я відкланявся і пішов до дверей, не сумніваючись, що Мишко і Костя прикриють мене. Адже ми працювали разом уже багато років.
Вони були з тих хлопців, які стріляють раніше, ніж думають. І це було настільки виразно написано на їхніх обличчях, що ніхто навіть не подумав зупиняти нас. А тому, переступивши поріг, за яким містився офіс казино, я лише глянув на багряне обличчя охоронця, який почав приходити до тями, і двох офіціанток, які метушилися біля нього, і почав спускатися по сходах.
Я не мав наміру зчиняти скандал і дуже хотів, щоб обійшлося без стрілянини, і щоб доказати це, я навіть дав банкноту швейцарові, який поштиво схилив голову.
11Машина вже чекала біля входу в казино. Прямо біля розстеленої на тротуарі килимової доріжки. Залишалося тільки сісти в авто і кивнути Ігоровичу:
— Усе класно?
— Ще б пак, — і після того, як Мишко і Костя зачинять дверцята, виїхати.
Причому дуже і дуже швидко.
Розділ 1«Серйозна гра»
Серйозна гра, а ми грали в серйозні ігри, потребує шанобливого ставлення, як і будь-яке ремесло, що є засобом прожиття.
Ми були гравцями. Всі. Навіть Сашко, який тільки возив нас. Гравцем був я. Гравцем був Олег Ігорович. Та й Костя і Мишко, які плуталися в таблиці множення після «три на три — дев’ять», теж би дуже образилися, якби хто-небудь наважився назвати їх не гравцями.
Ми всі були гравцями. Але в кожного з нас була своя гра. А поєднувало нас те, що грати нарізно не було сенсу.
2Безперечно, я гравець. І граючи кістяною кулькою, я жодного разу не з’являюся двічі в одному казино. Такий головний закон цієї гри, у яку не варто грати, якщо ти сумніваєшся у своєму виграші.
Хоча саме ті, що приходять просто пограти, якраз і приносять із собою велику частину грошей, які потім виплачує мені казино. Таких багато. Хтось приходить, бо цього вимагає імідж, хтось задля того, щоб розслабитися. А хтось, щоб поворожити. Є люди, які ворожать на рулетці. І їхня філософія дуже проста:
«Зараз я піду в казино і там з’ясую, чи варто мені укладати цю угоду». І ось відвідувач стоїть біля столу з рулеткою зі жменею фішок у руці. «Якщо виграє „дванадцять“, це означає, що все буде добре. А якщо ні — не підписуватиму ніякої угоди».
А є й такі, і їх дуже багато, що просинаються з відчуттям виграшу: «Сьогодні мені пощастить!»
Діставши гроші, де тільки можна, вони біжать до казино і, природно, програють. І це не дивно, тому що гра в рулетку це не везіння і не ставка на нібито містичне число «тринадцять». Це — математика, причому вища, а тому ніщо, крім знання математики, не може допомогти виграти. А всі ці «щасливі прикмети», «віщі сни» і «сховані в черевиках монети» — дурниця.
Можу повторити по складах: дур-ни-ця.
Мені поталанило, тому що я вчасно зрозумів це.
ЗАле мені пофортунило не тільки в цьому. Я мав щастя зустріти Мишка, першого з наших охоронців, а потім і Олега Ігоровича.
Ігорович був не набагато старший за мене, але він мав рідкісний дар. Худий, геть лисий, з м’яким тембром голосу, що мав безліч відтінків, він умів налаштувати мене на гру.
Саме він стояв переді мною, коли я сидів на стільці з заплющеними очима, і говорив:
— Ти чуєш мій голос. Не існує нічого, крім мого голосу і гри.
Саме завдяки йому, коли я приходив у казино, почував себе обчислювальною машиною, яка ніколи не вибуває з ладу.
— Жодних розрахунків, жодних обчислень імовірності виграшу. Це живе в тобі. Ти лише автомат для виграшів. Твоє завдання — виграти. Удача чекає на тебе, — говорив він, і майже завжди його пророкування справджувалися.
І саме він налаштовував мене на те, що при дотику до мого плеча руки Мишка і беззвучного його наказу: «Досить», я приходив до тями.
Ідея була геніальною: це «досить» уже двічі рятувало мені життя. Щоправда, в обох випадках після слова «досить» діяв не я, а Мишко, але поруч із ним мене влаштовувала навіть роль спостерігача.
Мишко був з біса великий, рішучий і сильний. Я ніколи не вважав себе недоростком, але зігнути п’ятака двома пальцями чи вибити головою двері… До того ж, неймовірно великий пістолет у його дужій руці надавав йому неабиякої могутності.
4Костя з’явився трохи пізніше, коли ми почали грати на такі великі суми, що одного охоронця вже було замало.
Коли Мишко привів його, то Ігорович, глянувши на Костю, не стримався і запитав:
— Тебе, що, клонували?
— Що? — перепитав Мишко.
— Не зважай, — сказав Ігорович і попросив познайомити.
— Добре, — погодився Мишко.
Вони з Костею були однакового зросту і носили одяг одного розміру. Але Мишко був блондином. Крім того, ніс Кості мав форму зламаної латинської «S», а в Мишка був розплюснутий від численних
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мільйон на рулетці», після закриття браузера.