Читати книгу - "Ній. Пробудження демона"

Леся під враженням від картини зі страшними очима, спробувала поговорити з Олею, але швидко зрозуміла, що Олю не цікавили картини, вона накривала на стіл, і потайки поглядала на Макса. Схоже Олі подобався Макс, і вона дуже заздрила подрузі. Леся знову впала духом. Та раптом Стас, який мовчав всю дорогу, подивився на Лесю, усміхнувся так, що Леся зразу забула про все, і навіть підморгнув їй. А ще він заговорив!

— Треба забрати речі з машини, допоможеш?

Леся, зрадівши, захитала головою, і всміхнулась йому у відповідь. Нарешті, нарешті хоч хтось звернув на неї увагу!

Через п’ятнадцять хвилин усі радісні сиділи за столом, з нетерпінням і схвильовано обговорюючи плани на відпочинок. Але спочатку просто необхідно відсвяткувати перший день на природі. Нажаль на подвір’ї сісти не вийшло, на дворі дощило, тому вирішили залишитись в будинку.

Шампанське, горілка, вино, а ще пиво, все за хвилину стояло на столі. Дівчата почали з шампанського, це найкращий напій, що б відзначити свято. Стас з Максом, що б не знижувати градус, відкрили пиво. Шкода Леся так і не спробувала смаколиків, що їм приготував хазяїн. Її трохи нудило, мабуть закачало в машині, і їжа не лізла у горло. Та й святкування було недовгим. Дала про себе знати довга дорога, вранішній підйом. Стаса розморило, і він заснув прямо на лаві. Макса теж розвезло, він сів на диван, обійняв Лєру, і щось шепотів їй на вухо. Лєра ніяковіла і сміялась. Оля вивчала свій телефон, хоча звязок тут був поганий, скоріше вона старалась не дивитись на Макса і Лєру, а потім взагалі відкрила вікно і закурила. Так вийшло, що Леся сама сиділа за столом і не знала, що їй робити далі. Напевне, треба прибрати залишки їжі і вимити посуд, і схоже ніхто в цьому їй допомагати не хоче.

За вікном сутеніло, коли в двері гучно постукали. Від несподіванки всі здригнулися і завмерли. Стук повторився. Макс, нарешті, встав і повільно підійшов до дверей:

— Хто там? — тихо спитав він, прислухаючись.

Оля не втрималась, загасила цигарку і злякано подивилась на всіх, а потім швидко закрила вікно. Вона поторсала Стаса за плече.

— Стас, прокинься, хтось стукає в двері?

Стас відповів, не розплющуючи очей:

— Ну, так відчиніть, раз стукають. Чого сидите?

Макс потоптався кілька секунд, потім кинувся до невеличкої сумки, що лежала поруч на підвіконні, і дістав звідти невеличкий пістолет. Він з усмішкою, підкинув його у руці, сховав пістолет у кишеню і сміливо штовхнув двері.

За дверима стояв літній сивий чоловік. Крім звичного одягу на ньому був чорний овечий кожух, і велика палиця у руці. Видно було, що він змок, з довгого сивого волосся, вода тоненькими цівочками стікала по вкритому глибокими зморшками обличчю.

— Добрий вечір, молоді люди! Я зайшов дізнатися, як справи?

Всі були трохи ошелешені і появою гостя і пістолетом Макса. Тільки Леся змогла взяти себе в руки.

— Добрий вечір! Ой, спасибі велике за турботу. Не зважайте, Ви нас трохи налякали! Заходьте, будь-ласка, ви ж намокли, напевно?

Леся підбігла до дверей, відштовхнула Макса, і відкрила двері ширше, запрошуючи несподіваного гостя до хати. Макс невдоволено відійшов, все ще тримаючи руку в кишені.

— Проходьте, сідайте будь ласка. Може хочете вина, у нас є. Ми святкуємо приїзд.

— Дякую дуже, та я ненадовго, — чоловік увійшов, зняв кожух і сів на стілець біля дверей.

— Я тут з краю, не буду бруднити вам підлогу.

— Нічого, це не страшно!

Леся налила вина в склянку і піднесла гостю. Інші мовчки сиділи, і було схоже, що вони не дуже зраділи чоловіку, що порушив їх відпочинок. Від нього неприємно пахло овечим духом і тютюном, а ще лякали його чорні проникливі очі на темному обличчі, які з цікавістю розглядали гостей.

— А ви хто?

Зухвало запитав Макс, в душі лаючи себе за виявлене боягузтво.

— Я, знайомий Івана. Івана, який здав вам будинок, ось проходив повз, вирішив заглянути на вогник.

— А…, так Ви не господар.

Після цих слів Макс повернувся до столу, налив собі горілки в склянку і одним махом випив. Він зробив це сам, не пропонуючи нікому. Гість не звернув уваги на неповажний вчинок Макса, мовчки відпив зі склянки, що йому піднесла Леся, а потім продовжив:

— Дякую, але, вибачте, це не дуже гарне вино, напевно, магазинне. Я вас краще пригощу своїм, думаю, що вам сподобається.

— Ой, це було б чудово!

Лесі було ніяково за Макса і вона хотіла поліпшити ситуацію. Але ніхто її не підтримав. Гість продовжив.

— Гаразд, дітки, я піду, відпочивайте.

— Ми хочемо йти по гриби, в ліс, — вирішила нарешті підтримати розмову Оля.

— В ліс, у гори?

Старий перепитав, пильно роздивляючи всіх присутніх.

— Не раджу, може зовсім недалеко, а краще домовтеся з Василем, нехай він вас проведе. У нас легко заблукати.

— Нічого, ми самі впораємося.

Макс все ще злився на себе, на гостя, який став причиною його хвилинного боягузтва. За мить старий підвівся, надягнув кожух.

— Добраніч вам, спасибі за все, бувайте здоровими.

Попрощавшись, він вийшов тихо зачинивши за собою двері.

— Макс, ти чого? Ти чому так себе ведеш?

Леся не втрималася, зухвала поведінка Макса її зачепила. Та Макс глянув на неї так, що Лесю ніби окропом облили, в його погляді була неприхована лють.

— А ти взагалі мовчи, якщо приїхала. Нав’язалась на нашу голову. Ми його у гості не звали, і його думкою не цікавились, нічого ночами шастати. Тобі, якщо не подобається, треба було вдома сидіти.

Від несподіванки Леся завмерла, докір пролунав дуже недоречно. І, що було найгірше, за неї