Читати книгу - "Ній. Пробудження демона"

Останні промені сонця зникли за обрієм, землю накрила гнітюча пітьма. Леся відчула, як ліжко на якому вона лежала, почало труситись. Задзвеніла склянка на столі, скрипнули і відчинились двері у коридор. Із сусідніх палат повибігали хворі і персонал, усі кричали і метушились. Леся приречено дивилась на лампочку на стелі, вона розхитувалась із сторони в сторону як маятник. Лікарня здригалась, наче під дією якоїсь страшної сили. До Лесеної палати вбіг санітар:

— Швидше, знову землетрус! Треба вийти із будинку!

Леся навіть не поворухнулась. Роман посадив її на ліжко:

— Прошу, треба йти.

Леся подивилась на Романа і усміхнулась.

— Куди? Куди мені йти, він мене все одно знайде.

Вона плакала без сліз, здригаючись всим тілом.

— Я більше не можу, стільки людей загинуло, стільки людей. Стас, дівчата, Макс, все через мене, це я винна.

Леся встала, тримаючись за ліжко. Будинок здригався все дужче, по стінах пішли тріщини. Леся не зважаючи на це, повільно підійшла до вікна. Темні хмари на небі розійшлися, повний місяць поволі піднімався над горизонтом. У місячному сяйві було видно далеко. Леся дивилась крізь вікно, і раптом її бліде обличчя зблідло ще дужче. Роман підійшов, обійняв її за плечі.

— Заспокойся, треба йти, все буде добре.

Леся, нарешті, відірвавши погляд від вікна, повернулась до Романа і приречено усміхнулась.

— Якщо все добре, то що це?

Роман глянув, куди показала дівчина, і не повірив очам. Далеко на горизонті поволі рухалось, щось чорне і величезне. Воно було розміром з гору, кожен рух того, що було на горизонті, викликав землетрус. Навколо було видно спалахи, наче короткі блискавки раз за разом розрізали простір навколо нього.

Будівля лікарні ще раз здригнулась. Роман відірвав погляд від горизонуту і того, що насувалось на них звідти. Леся вчепилась йому в руку. У дворі лікарні люди бігли хто куди, рятуючись від каміння, що падало з даху.

Роман не знав, що йому робити, тікати самому, чи рятувати Лесю та інших. Нарешті він оговтався від побаченого.

— Ти почекай, я перевірю кімнати, може хтось залишився, а потім, заберу тебе.

Леся не відриваючи погляду, дивилась у вікно. Невблаганний древній демон підходив все ближче, уже можна було розгледіти його палаючі очі і вогненний батіг, яким він прокладав собі шлях. Його рухи були повільними, він ніс своє величезне кам’яне тіло, під вагою якого, здригалась, просідала і розколювалась земля. По ній йшли величезні тріщини, частина грунту разом з деревами, провалювалась у глибину. Монстр розкидав каміння, і жбурляв величезні брили вперед.

Будинок трусило щосили, посипались шибки, шматок скла попав Лесі у ногу і кров потекла червоною стрічкою. Леся витерла її рукою, подивилась на свої скривавлені руки, і знову перевела погляд у вікно. За вікном був Стас. Він стояв живий у дворі і усміхався їй. Леся закричала:

— Стас!! Стас!!! Я зараз, я йду!!!

Вона вибігла в коридор і швидко побігла вниз сходами. Треба скоріше, вона встигне, вона врятує його! Леся вибігла надвір, холодний вітер ударив її в обличчя. Дівчина озиралась, Стаса ніде не було. Але хто там попереду серед дерев? Леся чимдуж побігла через парк.

Роман перевірив усі кімнати. Скрізь було пусто, схоже, всі встигли вийти з будинку, залишились тількі він і Леся. Лікарня все більш здригалась, зі стелі сипалась штукатурка. Санітар забіг до кімнати, де залишив Лесю, там нікого не було. Роман підійшов до вікна і завмер. За парком, по полю, в сторону страшного чорного монстра бігла маленька фігура у світлому. Вона махала руками, наче хотіла зупинити його.

Навколо Лесі тріщала земля, дівчина падала, але вставала і бігла вперед. Роман не міг відвести погляду від цього видовища. Страшній монстр з палаючими очима і вогняним батогом у руці все ближче підходив до Лесі. Яскравий довжелезний батіг розсікав повітря, крізь розбиті шибки було чути його страшенний гул. Та Лесю це не лякало, вона підбігла до велетня і зупинилась перед ним. Камяний монстр перевів свій вогняний погляд на дівчіну, батіг звивався у його руці, наче величезна вогнаня змія, і раптом зупинився. Він наче роздумував, що йому робити далі. Але за мить велетень простягнув чорну величезну кам’яну руку і накрив нею Лесю, наче придушив маленьку комашку чи тендітного білого метелика.

У хлопця перехопило подих, крик застряг у нього в горлі. Він не відриваючись дивився, як страшний велетень згодом підняв руку, але тіла Лесі на землі не було. Наче маленьке сонце злетіло угору. Схоже, це була якась пташка. Вона зробила коло навколо монстра, і раптом страшна фігура затрусилась і почала провалюватись у отвір, що виник у землі навколо монстра. Через мить чорний велетень зник у провалі, сяюча пташка влетіла слідом, і земля закрилась за ними.

Роман стояв шокований, побачене було настільки неймовірним, що його мозок відмовлявся вірити очам. Він втомлено сів на ліжко, і так і просидів всю ніч до ранку.

Будинок більше не трусило. Вранці в лікарню повернулися хворі і персонал.