Читати книгу - "Ній. Пробудження демона"

Коли Леся прийшла до тями, голова боліла від удару, і ще вона відчула дивний неприємний запах. Обережно розплющивши очі Леся роздивлялась навколо. Вона лежала на камені, над нею нависала величезна, страшна статуя древнього демона. Леся повернула голову, і ледь не закричала від жаху. За каменем, на якому вона чекала своєї участі була велика яма, в якій навалено залишки людських тіл. Леся краєм ока розгледіла череп з рештками волосся, який порожніми зіницями дивився на неї. З нього вилізла велика чорна змія. Схоже, це були рештки попередніх жертв довірливого ставлення. Леся ледве стримала крик відчаю, її жахливий страх був поруч. Те, чого вона боялась найбільш, стояло поряд з нею у образі старого Ореста. Він повільно точив об камінь ножа, а знайомий хлопчина, що чекав їх біля будинку, очищав камінь, на якому вона лежала. Сонячна пташка, уже не літала, а сиділа вгорі на кам’яному виступі і уважно дивилась на Лесю, зрідка повертаючи голову. Великі лапи з гострими кігтями, міцний дзьоб і хижий погляд чорних очей уже не здавались дівчині милими. Леся взяла себе в руки, і тихенько попробувала звільнитись, не привертаючи до себе уваги, але вона була міцно зв’язана і, схоже, шансів у неї не було.

Хлопчина пробелькотів, звертаючись до Ореста:

— Зараз ще очищу жолоб, що краще кров стікала у чашу і можна починати.

— Давай скоріше, вона чекає, скоро місяць зайде, буде зовсім темно.

— Майже скінчив. Усе готово.

Орест обтер ножа об ногу, і підійшов ближче до Лесі.

— Ну що, красуня, повезло тобі. Не дарма приїхала. Я зразу зрозумів, що ти те, що треба. Не трусись, ти нічого не відчуєш, я зроблю надрізи в кількох місцях, якщо не будеш пручатись і рана буде глибокою, то кров буде добре йти і швидко все закінчиться. Якщо хочеш, я дам тобі вина.

Леся вразили його слова, яка підступність, вона втратила останню мужність і голосно з усієї сили закричала.

— Допоможіть, допоможіть, хто-небудь!

Від несподіванки Орест аж відскочив від неї.

— Ти чого верещиш, налякала.

Але Леся не зважала і кричала і пручалась з усієї сили. Вона не буде лежати і чекати смерті, якщо є хоча б один шанс. Орест вхопив її голову і притиснув до кам’яного ложа.

— Давай, запхай їй, щось до рота, я не можу чути її верещання.

— Що запхати, в мене ніц нема.

— Візьми у мене в торбі, там є ганчірка, і швидше.

Орест прикрив рукою рот Лесі, але вона щосили вкусила його за палець. Кров потекла по руці Ореста і тепер він закричав від болю. Пташка, що досі спокійно сиділа, стрепенулася і занепокоєно забила крильми.

— От курва мала, кусається.

Орест заніс руку, щоб вдарити Лесю по обличчю, але вона встигла відвернутись, і удар не завдав їй шкоди.

— Скоріш, малий, неси торбу, треба руку чимось зав’язати.

Хлопчина підбіг з торбою і простягнув її старому, і раптом в печері гримнув постріл. Куля вдарила у стелю, і з неї посипалось каміння. Орест з хлопцем впали до долу. Коли луна стихла, Леся почула голос:

— Гей ви, двоє, встали і швидко розв’язали дівчину. Смикнетесь, буду стріляти на ураження.

Із-за хвилювання Леся не впізнала того, хто говорив. Вона вся стала тремтіти від страху і стресу.

— Ти того, чуєш, обережно зі зброєю.

Орест повільно підвівся.

— Швидко, я сказав.

Постріл гримнув ще раз.

— І відійди від неї, як розв’яжеш.

Леся не бачила свого рятівника, але тепер голос здався їй знайомим. Орест розрізав пути і допоміг підвестися. Його помічник від страху все ще лежав на землі, прикривши голову руками. Він тихенько скиглив, хлюпаючи носом:

— Ми не хотіли нічого поганого, це просто наш ритуал для туристів, це гра, ми би не зашкодили їй.

Дівчина сіла на камені і розтерла руки, її рятівник стояв біля входу в печеру, через який вони прийшли, але тінь скривала його лице. Вона злізла з каменю і швидко побігла до нього. Вона бігла і не бачила, як Орест замахнувся ножем, який приховав у руці. Але знову гримнув постріл і куля вибила ніж з його руки. Куля вдарила в камінь і раптом пташка, що сиділа на камені закричала і впала на бік. Схоже, куля рикошетом попала в неї. Пташка ще трохи посіпалась і завмерла. Орест страшно закричав, Леся зупинилась і обернулась.

У місячному світлі було видно, як від мертвої пташки йшов чорний дим, який поволі піднімався над її тілом. Світло від пташки, згасало і згодом пташка зовсім перестала світитись. Дивне створіння було мертве. Чорний дим від пташки повільно піднявся в гору, до страшного кам’яного обличчя і ніби всмоктався в нього.

Через мить моторошне обличчя заворушилось, і здригнулась уся печера. Леся стояла, не в силі відірвати погляд від кам’яної голови. Стіни печери здригнулися сильніше, і раптом кам’яна голова відкрила вогняні очі, і найжахливіше, що ці очі дивились прямо на Лесю. Це були ті страшні очі, які вона бачила у своєму сні. Душа древнього демона, сонячна пташка загинула від руки Лесиного рятівника, і зараз древній монстр ожив і гнівно дивився на неї, як на причину загибелі його душі. Вся печера здригнулась, ще дужче як під час землетрусу. Орест щось кричав, впавши на коліна, та раптом велика брила, що відірвалась від стелі впала на нього і прибила насмерть. Тіло старого ще сіпалось якусь мить, чорні скорчені пальці шкребли землю, та згодом завмерли. Його поплічник щось кричав і біг до них, увертаючись від каміння, що падало з гори.

Хтось схопив її за руку, вона обернулась.

— Леся, давай швидше!