Читати книгу - "Львів самотніх сердець"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Щасливий батько Шабтая лише відмахувався від передбачень. Він вважав свого сина незвичайним, вірив у блискучу кар'єру Шабтая, а дідуганів із синагоги назвав пліткарями, що вигадують всілякі бздури із заздрості.
— Як же злидота ненавидить багатих! — жалівся Мордехай жоні увечері. — Вигадує, нібито наш Шабті, як народився 9 ава, то вже на нього накладено вічне прокляття, начебто в нього ріжки ростуть чи перетинки між пальцями!
Пістунка приносила втомленому Мордехаю тлусте, симпатичне немовлятко, розгортала сповиток, щоб переконався: хлоп’я як хлоп’я, ні ріжок, ні перетинок. Вдача щоправда важкувата — візьмеш, бувало, на руки, а воно звивається, пробує вкусити беззубим ротом, дряпається тонкими нігтиками, то мовчить, а то плачем захлинається. Але то єврейське дитя, вони всі такі — норовисті…
Минали літа. Спершу жодне з побоювань щодо Шабті не справдилось.
Коли його однолітки шмагали на подвір’ї ослів, кидались камінням і заводили бійку, наче коти в марці, Шабтай читав напам’ять Тору.
І якщо спершу видатні здібності маленького Шабтая викликали недовіру, то з часом зловмисники стулили писки. Мало завчити напам’ять великі тексти. Шабтай ще їх і коментував. І як! Іноді, йдучи від думки до думки, Шабтай доходив до висновків, викладених у ще непрочитаному ним томі Талмуду.
А траплялось — і це неабияк усіх бентежило — що хлопчина забирав з голови наготовлену ізмірським рабином суботню проповідь, слово в слово, і по-дітвацьки невинно викладав її перед гостями.
Поряд з Шабті чомусь незатишно почували себе лихі люди. Вони боялись його й уникали, наче геніальний дітвак прозирав накрізь усі їх недобрі мислі. Мордехай, завваживши се, став брати Шабті з собою на торг, щоб син підтвердив чесність того чи іншого купця. Декілька разів проникливий Шабтай порятував вітця від розорення, змусивши відмовитися від купівель, що спершу видавались вигідними.
— Як ти побачив, що то шахрай? — дивувався Мордехай. — У нього ж на чолі того не написано!
— Тату, хіба ж не видно в його серці чорної крапки? — відповідав Шабті.
Однак Мордехай ні в кому не бачив жодної чорної крапки. Отже, син перевершив…
— Се правдивий дар, — зізнавались ті, хто ще донедавна звинувачував родину Цві в ошуканстві. — Бережіть сина, на нього чекає велика слава!
А в десять років Шабтай упав на коліна перед батьками, благаючи слізно дозволу поїхати навчатись до Цфата, де була чудова каббалістична школа. Хлопчика заледве відмовили відкласти цю поїздку до повноліття, бо ж ніколи ще у Цфаті не брали таких юних учнів, а шлях туди був неблизький.
Се поривання неабияк втішило Мордехая Цві. Він і раніше обожнював Шабті, діставав для нього найрідкісніші твори, за які доводилось платити золотом, а тепер переконався: Шабтай успадкував його пристрасть до Каббали, задушену невблаганною долею. Задля щастя Шабті батько ладен був розоритися цілком. Якби до нього явився великий візир султана й велів продати все майно казні, а за се Шабтая призначать хахам-баші, головним рабином Порти, то Мордехай Цві навіть не помислив би, чи варте синове піднесення такої жертви. Він приніс би її без найменшого вагання.
У мрійливих снах хитрий купець уявляв, як шанобливо схилять перед дорослим Шабтаєм голови всі колишні воріженьки, а особливо — нахабні, захланні турецькі чиновники, що всіляко намагались перешкодити його торгівлі. Тоді зрозуміють вони, кого кривдили, й обливатимуть гіркими сльозами його ноги, благаючи прощення. Шабтая оберуть главою євреїв Ізміру, а там, напевно, лідером усіх громад Осяйної Порти.
І з такими солодкими мріями Мордехай засинав, не відаючи, що все буде трохи по-іншому…
Що люди, які схиляються перед Шабті, безжально зрадять його, прокленуть у гніві й намагатимуться стерти його ім’я, як брудну пляму на білому полотні історії, а сам він помре в смутку та забутті.
Невдовзі батькові довелось шукати тямущого навчителя не десь-інде, а в самому Стамбулі, бо Шабтай вже вичерпав з Ізмірського бейт-мідраша всі доступні для цього закутня знання, і далі вже не мав чому вчитися.
Шабтай просив привезти йому не простого навчителя, а знаного каббаліста, посвяченого у багато окультних знань.
Такого, наприклад, як Езра д’Альба, що написав туманний трактат «Ец даат», що справив на нього велике враження. Такий вчитель знайшовся випадково, і до того ж з роду д’Альба, тільки не сам Езра д’Альба, а його правнук Біньямін Іцхак д’Альба, маран й таємний каббаліст. Потрапивши з в’язниці інквізиції простісінько на піратське судно, невольник отримав свободу лише завдяки тому, що купець Цві знав езотеричні праці його предків, що також носили прізвище д’Альба. Викуп за нього заплатили величезний, і з вдячності д’Альба залишився у Мордехая Цві домашнім вчителем, хоча з його розумом було неважко знайти собі заняття у щедрих стамбульських євреїв. Саме д’Альба розчинив перед Шабтаєм браму Каббали, знехтувавши забороною вивчати її всім, хто не досягнув тридцятирічного віку й неодружений. Навчений змалку приховувати своє юдейство, д’Альба тривалий час обходився без наставників, сам вивчав «Зогар», тому й не прислухався до грізних попереджень авторитетних рабинів. Покладався лише на власну інтуїцію, і вона ще не підвела його жодного разу.
— Якщо хлопчик цікавиться «Зогаром», то нехай читає, — відмахувався вчитель від набридливого втручання, — великої біди в цьому не бачу.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Львів самотніх сердець», після закриття браузера.