Читати книгу - "Фарисеї, або Неоголошена війна Україні"

жаба ногу підставляє». Юрій Костенко запитував, а за що саме посада прем’єра має дістатися Юлії Тимошенко? Запитання досить слушне, адже Українська народна партія мала досить організовані структури в усіх областях, чого тоді не було у «Батьківщини». До речі, про те, що собою являли партійні структури «Батьківщини» на Дніпропетровщині автор вже докладно писав у книзі «Монолітне болото». Фактично, крім платних функціонерів на рівні обласних і районних організацій, за ВО «Батьківщина» не було нічогісінько.

Незважаючи на непоступливий спротив соратників Віктора Ющенка, Юлія Тимошенко все-таки заручилася його обіцянкою. Водночас вона затаїла злість на всіх, хто їй перечив і дозволив собі над нею глузувати. З цього часу всі вони стали її особистими ворогами. Нестримна жага влади і злоба охопили тендітну і миловидну жінку.

3. Перша спроба розподілу шкури

У ході виборчих перегонів, а особливо під час Помаранчевої революції, було не до посад — про них першою згадала Юлія Володимирівна одразу ж після перемоги Віктора Ющенка у повторному другому турі виборів 26 грудня 2004 року. Тоді Віктор Ющенко ще не сприйняв всерйоз домагань Юлії Тимошенко на посаду прем’єра і сказав їй, що на цей пост рекомендуватиме голову бюджетного комітету Верховної Ради України Петра Порошенка, якому вже доручив формувати новий склад уряду.

Юлія Володимирівна одразу ж згадала Віктору Андрійовичу його липневу обіцянку. У свою чергу Роман Безсмертний нагадав претенденту на прем’єрську папаху її ж виборчі зобов’язання. Чи не у всіх округах, закріплених за ВО «Батьківщина», виборча кампанія блоку «Сила народу» була «успішно» провалена.

Пригадую, які це були чорні дні в центральному офісі ВО «Батьківщина». Настрій лідера передався підлеглим, всі були похмурі, злі та ображені на В.Ющенка. Ось тоді в рядах «Батьківщини» і почало посилено мусуватися нагадування про липневу обіцянку Віктора Ющенка та чи не вперше з’явився термін «оточення президента». Головними супротивниками для Юлії Тимошенко та її близьких соратників стали передовсім Петро Порошенко та Роман Безсмертний, тому з них і розпочали творити страхополохів. Робили це хоч і підступно, але професійно — звичайно, що з точки зору маніпуляцій суспільною свідомістю.

Відверте небажання Віктора Ющенка бачити на посаді прем’єра Юлію Тимошенко стало причиною того, що вони два тижні не зустрічалися — аж до інавгурації. Але ці дні команда Юлії Володимирівни не марнувала даремно.

4. Інавгурація і маніпуляція

До інавгурації ВО «Батьківщина» готувалася особливо ретельно. З усіх областей звозили бажаючих — таких виявилося дуже багато. Майдан Незалежності, як і у дні Помаранчевої революції, був переповнений. Але на одну особливість мало хто звернув увагу — волонтерів «Батьківщини» попросили заздалегідь зайняти місця коло монумента Незалежності, де мав виступати Президент України. Вони їх і зайняли задовго до урочистостей. Приїжджі за кошти «Батьківщини» компактно стояли і в інших місцях Майдану. Всіх їх ненав’язливо попросили привітати партійного лідера і якомога гучніше проскандувати «Юля! Юля!». Ось і все. Більше нічого від них не вимагалося.

Задуманий піар вдався на славу. Коли новообраний Президент закінчив свою промову, з усіх боків майдану пролунало скандування «Юля! Юля!» «Юля — прем’єр!». Спрацював ефект оплесків у залі, коли п’ять осіб з різних кутків, одночасно вдаривши в долоні, викликають оплески всього залу. Так і тут заздалегідь підготовлене скандування було підхоплене іншими. Вийшло досить зворушливо, аж Віктор Андрійович розчулився. Справили на нього враження і транспаранти: «Ющенко — президент, Тимошенко — прем’єр» та деякі інші, які були встановлені так, щоб їх побачили, ті кому треба.

Саме під враженням інавгураційних подій на Майдані Віктор Ющенко підписав у Бориспільському аеропорту указ про призначення Юлії Володимирівни Тимошенко виконуючою обов’язки Прем’єр-міністра України. Так він вчинив ще й тому, бо дав свого часу слово. Цим самим Віктор Ющенко підтвердив, що є людиною моральною.

Але із цього можна зробити висновок: добре продумані технології впливу на свідомість народних мас (паблік рілейшнз, або скорочено РR) здатні вирішувати навіть долю високих державних посад.

Однак все, що відбувається нещиро, неправдиво і неприродньо, не може бути міцним і тривалим, бо над ним не витає Дух Божого Благословення. У цій істині переконалися чи не всі, і мабуть, найперше — Президент України Віктор Ющенко.

5. Прозріння

Коли Президент України дізнався, що став об’єктом застосування політтехнологій, мені не відомо, однак ця обставина не могла викликати у нього позитивних емоцій і світлих почуттів до тих, хто це робив. Зрештою, а хто із звичайних людей може бути щасливим, коли й сам дізнається, що і його нахабно дурили та ним підступно маніпулювали із далеких від етики та моралі спонукань?

6. Протистояння і мобілізація

Але не політтехнології стали причиною перших непорозумінь між президентом і прем’єр-міністром, а дещо прозаїчніші речі — урядові рішення, що спричинили нафтову, м’ясну і цукрову кризи. Далеко не всі члени уряду поділяли погляди Ю.Тимошенко.

Як стверджує сама Ю.Тимошенко, негаразди у неї почалися відразу ж після очолення нею українського уряду. У прямому ефірі ТРК «Київ» 14 січня 2006 року Ю.Тимошенко зізналась: «Через місяць моєї роботи президент вперше заявив, що хоче мене звільнити з посади» [3].

Але Юлія Володимирівна далеко не з тих, хто легко здасть так тяжко здобуте. Зрозумівши, що протистояння неминуче, вона розпочала готуватися до гіршого. Дієвим засобом для цього стала фракція БЮТ у Верховній Раді України, однак її чисельність була незначною — всього 18 депутатів. Тому було прийнято рішення про термінове її розширення. Для цього серед народних депутатів України проводилась відповідна робота. Вербуванням нових членів фракції займалася і сама Ю.Тимошенко. Зокрема, автору цих рядків достеменно відомо з першоджерел, що Ю.Тимошенко на зустрічі з членами інших фракцій запевняла їх, що у разі переходу у БЮТ їм буде гарантовано прохідне місце у першій півсотні списку на парламентських виборах 2006 року.

Наслідки вербувальної кампанії не змусили довго чекати. Вже у березні 2005 року у фракцію БЮТ перейшли із СДПУ(о) О.Р.Абдуллін, О.Г.Лукашук, член НДП С.В.Шевчук, аграрники М.В.Гладій, О.І.Борзих, рухівець Л.В.Бірюк, комуніст С.Г.Сінченко. На