Читати книгу - "Ялинка, Михайло Михайлович Коцюбинський"

Почувши таке дивне прохання, суддя здивувався ще бiльше: вiн подумав, що старий збожеволiв, i пильно глянув на нього.

- Чого ж тобi так забажалось тюрми? - спитав вiн.

- Я, бачте, мушу скiнчити одну дуже важну роботу, та, на лихо, не можу знайти затишного куточка, щоб менi не перешкоджали. В тюрмi вже напевне нiхто не перешкоджатиме менi.

Надаремне силувався суддя упевнити старого механiка, що в тюрмi не так-то вже добре, щоб туди проситись. Гельє так благав його, що суддя звелiв ув'язнити його. Дуже зацiкавив суддю старий Петро. Щоб дiзнатись про нього що бiльше, суддя пiшов до його жiнки й почав розпитувати її про чоловiка.

- Мiй чоловiк божевiльний, - вiдказала жiнка, - вiн закинув роботу, цiлими днями порається з книжками та всякою дурницею.

I сини не боронили батька. Тодi суддя звернувся до дочки та зятя. Зять називав тестя божевiльним та казав, що вiн запродав душу нечистiй силi. Бiдна дочка плакала, боронила батька, як вмiла, але її нiхто не слухав.

Повiрив суддя, що Гельє справдi збожеволiв, i звелiв всiм родичам Петра зiбратися, щоб при них випитати його i вже напевне завiритися, що вiн божевiльний,

В визначений день зiбрались в суддi всi родичi Петра Гельє. Послали в тюрму за ним i незабаром привели його.

Вiн увiйшов до зали з повагою. Очi його дивились ясно та розумно. Лице сiяло тихою радiстю. В руцi тримав вiн невелику штучку, схожу до яйця, в котрiй щось стукотiло.

- Панове суддi, - сказав Петро, - от чого менi так бажалось дiстатись до тюрми! Ми з моїм приятелем-iталiянцем довго вчились механiки, довго розкидали розумом та роздивлялись, як зробленi дзигарi на баштах, i напослiдок самi наважились зробити такий годинник, тiльки маленький. Приятель мiй постачав менi книжки, радив де в чому, а я взявсь до роботи. Змовились ми мовчати, нiкому й не натякати про нашу роботу, бо знали, що без глузування не обiйдеться. Опрiч сього, в Нюренберзi чимало зручних механiкiв, i я боявся показувати свою роботу, щоб хто часом не покористувавсь моєю думкою, наче своєю. Тепер, коли моя праця скiнчена, - не маю з чим таїтись.

З сими словами вiн показав машинку. То був годинник, чи нюренберзьке яйце. Так назвали його, бо був схожий до яйця. Всi суддi i хто лиш був в залi з зачудованням дивились на годинник Петра Гельє, а вiн кождому розказував, як той годинник зроблений.

Жiнка та сини засоромились i почали перепрошувати старого; дочка плакала з радощiв, а зять переконався, що в машинцi нема нечистої сили.

Скоро вiстка про новий годинник розiйшлась по цiлому Нюренберзi, почали всi поважати мiдника Гельє.

Карпо Петрович Зайчик, околодочний надзиратель, вернувся нарештi з служби додому. Фу-ти! Ну-ти!.. Вiн був голоден i злий. Скрипiв чобiтьми, гримав дверима. Базарнi лайки i гармидер участка ще клекотiли у ньому, сердито ворушили губи i квадратове лице, налили кров'ю кулак, ще важчий од грубого персня. Ввiйшов у свiтлицю, ляснув по-офiцерськи лакерованим чоботом в чобiт i з досадою кинув картуз на вiкно. Але од того руху пiдскочив на лутцi жiнчин беззубий гребiнь i легкий, збитий жмуток брудного волосся вчепився до рукава.

- Фу-ти! Бардачнi звички!..

Сухий, гарячий, весь в поросi, день вже гас за вiкном. На столi каламутне бiлiли двi порожнi тарiлки, а перекинута ложка ловила у себе червоний вiдблиск заходу.

- Сусанна!

- Несу! - обiзвався з глибин десь низький, осиплий голос.

Карпо Петрович примостився за столом i розщiбнув мундир. Йому було душно. Суконний комiр тер шию, а кiтель ще й досi перуть!.. Вони пе-еруть!.. I ледве стримавсь од грубої лайки. Нетерпляче пощипував хлiб i жував, сопучи носом. Лакерованi чоботи дрiбно скрипiли пiд столом. У дверях з'явилась Сусанна. Прикриваючи парою страви вид, м'який i бiлий, як з сирового тiста, вона проплила од порога до столу, мов лiтня хмара, в своїх муслiнах, по яких лiзли урозтiч якiсь безглуздi лапатi квiтки.

- Мусила грiти… все прохололо…

- А ти б не розкидала своєї куделi по всiх кутках… Сусанна зробила великi очi.

- Де?

Карпо Петрович одiгнув палець, ткнув ним назад себе, в вiкно, й застиг у гнiву вирячкуватих очей та червоного кулака.

- Бардачнi звички!..

- Цс… - цикнула жiнка на нього, - там Доря.

Карпо Петрович скоса поглянув на щiлку в дверях, звiдки пробивалося свiтло, i тепер тiльки почув дзвiнкий хлоп'ячий голос, який безперестанку спiвав:

- Сiм раз по вiсiм - п'ятдесят шiсть… сiм раз по вiсiм - п'ятдесят шiсть.

Се його заспокоїло зразу. Нахиливсь над тарiлкою i потиху почав сьорбати юшку, обводячи iнколи оком свiтлицю.

В кутку, пiд образами, блимала мертво лампадка, з етажерки звисало новеньке гiмназичне пальто, ловлячи в гудзики гострi червонi блiки.

Хiба завтра недiля? Фу-ти, ну-ти! Як вiн забув? Завтра ж Доринi iменини…

Сусанна, вип'явши зад у великих лапатих квiтках, збирала з помосту своє волосся.

Бардачнi звичкиї.. Згадав! Ну, i була в бурдеї, але потому вони законно звiнчались. Хiба з неї не вiрна жiнка? Раз, правда… Та коли б не вона, коли б не пiшла на нiч до полiцмейстера, кис би й досi в писарчуках… А тепер - надзиратель. Дорю в гiмназiї учать, i сама казначейша у них буває…

Кров заливала Сусаннi шию, i тiльки зморшки на шиї бiлiли, як крейдянi.

Вона сердито вийшла з кiмнати.

Карпо Петрович жував i в задумi м'яко тарабанив пучками в стiл.

- Доря!

Доря став на порозi, сiрий й незграбний у своїх довгих, аж до пiдлоги, гiмназичних штанах, а батько дивився на його ноги, негнучкi й грубi, як в слоненяти.

- Тебе сьогоднi питали?

- З географiї п'ять.

- А ти часом не того… не бре-бре?

Доря ображено чмихнув i пiдняв вгору бiластi чубки.

- Їй-богу, сам бачив… А Козероговi пару влiпили.

- Що се за Козерiг?

- Там один в нас… Дорька Сосновський…

- Вiце-губернаторський син?

- Ми його добре сьогоднi нам'яли. Аж кров носом пiшла…

Карпо Петрович почув холодок пiд мундиром. Такий знайомий i неприємний, з яким завжди стрiчав начальство.

- Дорь-ка! - крикнув вiн строго. - Руш менi тiльки ще хоч разок - я тобi дам!..

Фу-ти, ну-ти, господи боже… вiце-губернаторський син…

Вiн пiдняв палець в важкому перснi i накивав.

Сусанна унесла лампу i присунула страву. Чоловiк не дивився на неї, ще скований здивованням й жахом.

Масна пляма виразно зачорнiла при свiтлi на новенькiм сукнi мундира.

- Їж… прохолоне… - нагадала йому Сусанна.

Вiн почав їсти хтиво i неохайне, бризкав соусом на скатерть i жвякав ротом, а