Читати книгу - "Мор - Утопія, Томас Мор"

Так ось, Рафаїл дуже влучно перелічив спершу хиби в державному устрої нашому і тих народів (а їх назбиралося чимало тут і там), далі він підкреслив розумні установи, наявні як у нас, так і в них, причому він характеризував звичаї й здобутки кожного народу так проникливо, що складалось враження, немовби він прожив увесь вік у тих краях, де зупинявся лише ненадовго.

Тому Петро, який з подивом слухав його, сказав: «Далебі, мене дивує, дорогий Рафаїле, чому ти не запропонуєш свої послуги якомусь королю. Я впевнений, що ти припав би до вподоби будь-якому з них, бо своєю вченістю і знанням людей та країн міг би не лише їх розважати, а й повчати добрими прикладами й допомагати мудрими порадами, водночас ти чудово влаштував би свої власні справи та й подбав би про своїх рідних».

«Що стосується моїх рідних,- відповів він,- то я про них не журюсь, бо, думається мені, я чесно виконав свої зобов'язання щодо них. Інші тільки на схилі віку або в час хвороби відписують їм своє майно, причому навіть неохоче це роблять, і тільки тому, що не можуть більше його доглядати, а я розподілив усе, що мав, поміж рідних і друзів, будучи не лише сповна здоровим і міцним, а й молодим. Гадаю, що вони повинні бути задоволені моєю добротою й не вимагатимуть від мене ще чого-небудь, приміром, щоб я заради них поступив на службу до королів».

«Твоя правда,- сказав Петро,- але я мав на увазі інше: щоб ти став не слугою, а робив послуги королям».- «Слово «послуга» лише на один склад довше, ніж слово «слуга»,- зауважив Рафаїл. «Як би ти це не витлумачив,- мовив Петро,- я вважаю, що в такий спосіб ти міг би принести користь не лише поодиноким людям, а й всьому суспільству, та й поліпшити своє становище».- «Поліпшити своє становище, обираючи шлях, від якого відсахується моя душа? - спитав Рафаїл.- Тепер я живу, як хочу, а це, безперечно, випадає на долю небагатьом багряноносцям. 28 Хіба без мене мало таких, що запобігають ласки у можновладців? Ти гадаєш, що станеться велика біда, якщо обійдуться без мене або когось іншого, подібного до мене?»

Тоді я сказав: «Дорогий Рафаїле, ясна річ, що ти не жадібний ні до багатства, ні до влади, і людину таких поглядів я, звичайно, поважаю й шаную не менш від кого-небудь із можновладців. А втім, мені здається, що ти зробиш велику справу, достойну тебе і твого розуму, такого шляхетного й філософського, якщо присвятиш свій талант і наснагу суспільству, навіть якби це пов'язано було з певними особистими втратами. Бо коли б ти став радником якогось великого володаря, то міг би принести неабияку користь, схиляючи його до правди й чесності. А що ти саме так діяв би - я не сумніваюсь. Адже від правителя, немов з невичерпного джерела, ллється на весь народ струмінь усілякого добра й зла. Ти завжди завдяки своїй досконалій вченості навіть при відсутності відповідної практики, більше того, хоч би й без ученості, а лише завдяки пребагатому життєвому досвіду, став би видатним порадником будь-якого з королів».

«Дорогий Море,- відповів Рафаїл,- ти припускаєшся подвійної помилки: по-перше, щодо мене, по-друге, щодо самої справи. Бо в мене немає здібностей, які ти мені приписуєш, і якби навіть вони й були у найвищому ступені, то й тоді моє відречення від особистої свободи не дало б державі ніякої користі. По-перше, річ у тім, що володарі здебільшого радніше займаються справами військовими (а в них я не маю ніякогісінького досвіду та й не бажаю його мати), ніж благородними мирними справами. Далеко настирливіше вони дбають про те, щоб усіма правдами й неправдами завоювати нові країни, ніж про те, щоб добре правити своїми володіннями. Крім того, в складі королівської ради немає нікого, хто був би справді настільки розумний, щоб не потребував поради іншого, і немає такого, хто, маючи власну думку, був настільки розумним, щоб хотів прислухатися до поради іншого; ці радники тільки те й роблять, що підтакують найнедоречнішим висловлюванням улюбленців володаря й силкуються своєю згодою досягнути їхньої ласки. Звичайно, сама природа влаштувала так, що серцю кожного милі його власні творіння. Це ми бачимо і в тваринному світі: крукові подобається його пташеня, мавпі - любе її малятко. 29 Отже, коли в королівській раді, де з заздрощів нехтують чужою думкою або найкращими вважають лише свої поради, хтось переповідає те, що прочитав про давноминулі події, чи те, що побачив в інших країнах, то слухачі поводять себе так, немовби уявлення про їхню мудрість наражене на небезпеку,- вони бояться, що заживуть слави дурнів, якщо їм не вдасться знайти помилок у чужих поглядах. А коли доказів їм не вистачає, то вдаються до такого прийому: це, кажуть, було до душі нашим предкам, з якими ми хотіли б зрівнятися щодо мудрості. Сказавши таке, вони заспокоюються, переконані, що чудово себе захистили. Виходить, неначе велика небезпека виникла б для держави, якби знайшовся хтось мудріший у чому-небудь від предків. 30 З усім тим, що вони вдало запровадили в життя, ми дуже радо миримось, але коли в якійсь справі можна порадити розумну зміну, ми вмить судомно чіпляємося за цей довід і не дозволяємо ніяких змін. З такими зарозумілими, недоречними, безглуздими міркуваннями я зустрічався часто-густо в різних країнах, а одного разу також в Англії».

«Скажи, будь ласка,- запитав я,- ти був у нашій країні?» - «Був,- відповів Рафаїл,- я жив там кілька місяців, невдовзі після страхітливої поразки, якої зазнали повсталі західні англійці у громадянській війні проти короля. 31 У цей час я багато чим зобов'язаний вельмишановному панотцеві Джонові Мортону, 32 архієпископові Кентерберійському і кардиналові, тодішньому канцлерові Англії. Муж цей, дорогий Петре (я звертаюсь до тебе, бо Мор знає, про що я хочу розповісти), заслуговував пошани не стільки за своє високе становище, скільки за розум та доброчесність. Він мав середній зріст і ще не зігнувся від похилого віку, вираз його обличчя викликав повагу, а не страх. У поведінці він був невимушений, але разом з тим серйозний і статечний. Інколи він любив, звертаючись до прохачів гострішим тоном, але не на шкоду їм, перевірити, яка в кого вдача, яке самовладання властиве