Читати книгу - "Фольклорні записи - ч. 2, Олена Пчілка"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
ЛИСИЧКА-СЕСТРИЧКА Й ВОВК
Нанюхала лисичка під лісом рибку в возі. Бо то чумаки везли з Дону та стали одсторонь на відпочинок, а самі пішли по воду.
Лисичка підібралась до воза, насмикала собі рибки та й їсть. Аж іде вовчик. Бачить, що лисичка їсть рибу, та й питається:
- Де це ти, лисичко-сестричко, рибки взяла?
- Наловила,- каже лисичка.
- Де?
- А он там, у річці. Коли хоч, то й тебе поведу.
- Добре,- каже вовчик-братик.
От і пішли. Привела лисичка вовчика до річки, до ополонки, та й каже:
- Ось устроми сюди хвоста, то рибка й начіпляється.
Вовк устромив хвоста, а лисичка стоїть та й приказує: «Мерзни, мерзни, вовчий хвіст... Мерзни, мерзни, вовчий хвіст!»
- Що ти там, лисичко-сестричко, говориш? - пита вовк.
- Та то я кажу: «Ловися, рибко, велика й маленька!»
- А, то добре! - каже вовчик.
Та згодом і пита:
- А що, вже, може, й начіплялось рибки?
- Та вже, може, й начіплялось трохи,- каже лисичка,- спробуй потягти!
Вовк спробував - коли трохи важко тягти.
- Щось тяжко,- каже вовк,- мовби щось не пуска!
- Е,- каже лисичка,- то рибка начіплялась; тільки ще подерж, то ще більше вловиш. А сама все приказує: «Мерзни, мерзни, вовчий хвіст!» А вовчик дума, що вона каже: «Ловися, рибко, велика й маленька!..»
Знов хотів вовк витягти хвоста,- коли вже й не можна: хвіст уже зовсім вмерз - ні сюди, ні туди!..
А тут і чумаки йдуть. Побачила їх лисичка та як зарегочеться і гукає вовкові:
- Он люди йдуть! Вони тобі поможуть витягти рибу!
А сама дременула, в ліс.
Прийшли люди й убили вовка. Так він і пропав через те, що повірив лукавій лисичці-сестричці.
ЛИСИЧКА В СУДДЯХ
Двоє котиків здобули собі хитромудро клинчик сиру. Потягли з ним далі і почали міркувати, як його краще поділити, щоб не було кривди ні тому, ні тому, щоб якраз по-правді рівнесенько розділити.
Один котик і каже:
- Поділим отак, упоперек.
А другий каже:
- Ні, розділимо краще вздовж.
Отак і сперечаються. Коли се біжить лисичка і побачила котиків, побачила сир, спинилася й питає:
- А що тут у вас таке? Про що клопочетесь?
- Так і так,- говорять котики,- ось не знаємо, як нам краще поділити клинчик сиру.
- Е,- каже лисичка,- се можна дуже добре зробити. Ось дайте я вас поділю!
Котики й дали їй, щоб розділила.
Лисичка переділила сир надвоє, далі й каже:
- Ні, оцей шматочок - більший, треба порівняти!
Та й над’їла одного шматочка.
- А тепер,- каже,- оцей більший, треба його трохи підрівняти, щоб по правді було. Не можна, щоб которому з вас кривда була!
І знову над’їла. Та так рівняла, рівняла - то того шматочка над’їсть, то того - поки стало дві зовсім маленькі грудочки.
- Ну,- каже лисичка,- оце ж маєте тепер вже зовсім однаковісінькі шматочки,- хоч і на ваги покладіте!
- Ну добре,- кажуть котики,- але ж ти багато нашого сиру з’їла! За віщо ти стільки нашого добра взяла?
- Як за віщо? - одказала лисичка,- а я ж вас за те поділила!
ЗАЙЧИК
Сидів зайчик під кущиком та й плакав: «Боже мій. Боже! Який я нещасний! Всіх я боюся: людей я боюся, собак боюся, хищних птахів боюся; гілка суха трісне в лісі, я й того боюся. Як так жити в світі, то краще не жити! Піду втоплюся».
Пішов зайчик топитися. Прийшов до річки. Тільки ж він надбіг до бережка, а жаби - плиг, плиг у воду! Побачив те зайчик та й каже:
- Е, коли так, не хочу я топитись: є таке створіння, що й мене боїться!
ЛИСИЧЧИНА УЧТА
Закликала Лисиця Журавля в гості до себе. Зварила молочної кашки - дуже смачної - і подала на тарілочці. Дзьобав, дзьобав журавель ту кашку - нічого не вдіє, не захопить своїм дзьобом каші, бо дуже мілка мисочка! А Лисичка дивиться та ще й припрошує:
- Їж, голубе, їж, мій сусідоньку!
Так ні, не захопить журавель кашки! Так і не міг поживитися.
- Ну,- каже Лисичка,- коли ти так гордуєш моєю учтою, то треба вже хоч самій із’їсти, щоб моя праця дарма не пропадала!
Та й почала лизати кашку,- бо їй же саме добре лизати з мисочки.
Дивиться Журавель, та ще більше йому їсти хочеться. (А голодний був дуже, бо хто ж дома наїдається, йдучи на кликаний обід?)
Зібрався Журавель додому, а сам думає: «Ну стривай же, голубко!»
А Лисичці сказав:
- Бувай здорова! Та прошу тебе, приходь до мене завтра на обід!
- Добре, добре,- каже Лисичка,- прийду!
Другого дня прибігла Лисичка до Журавля на обід. Журавель наварив меду, такого доброго-доброго, та поставив у пляшці з довгою, вузькою шийкою. Ну, це вже для гості не влад: Лисичка і сяк, і так язиком, ніяк не здобуде медку.
- Ну,- каже Журавель,- щось мій медок усе цілий, треба вже самому випити, чи що? - Та й став пити, засаджуючи свого довгого дзьоба в пляшку. А Лисичка тільки дивилася...
КАЗОЧКА ПРО КОЗУ-ДЕРЕЗУ
(Так, як кажуть у Полтавщині)
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фольклорні записи - ч. 2, Олена Пчілка», після закриття браузера.