Читати книгу - "Фінансист, Теодор Драйзер"

Якраз саме тоді до Ковпервудів приїхав родич, який ніколи раніше їх не відвідував, — Сенека Девіс, брат місіс Ковпервуд. То був білолиций, рум’яний і блакитноокий здоровань, зростом в п’ять футів і дев’ять дюймів, міцний, круглоголовий, із блискучою лисиною, обрамленою кучерявими кущиками золотаво-рудого волосся. Одягався він досить елегантно, ретельно дотримуючись моди — квітчастий жилет, довгий сірий сюртук і циліндр (невід’ємний атрибут успішної людини). Він полонив Френка з першого погляду. Містер Девіс був плантатором, володів великим ранчо на Кубі. Він розповідав хлопцеві про життя на острові — про заколоти, засідки, люті сутички з мачете в руках на його власній плантації і про безліч інших цікавих речей. Він привіз із собою купу грошей, цілу колекцію індіанських цікавинок і кількох невільників. Один із них — Мануель, високий і худий негр — невідлучно перебував при ньому, вочевидь, як його охоронець. Містер Девіс експортував зі своїх плантацій цукор-сирець, який вивантажували в Південній гавані Філадельфії. Дядько зачарував Френка своєю простацькою життєрадісністю, що здавалася в цій спокійній і стриманій сім’ї навіть дещо грубуватою і розв’язною.

Нагрянувши у недільний вечір несподівано й негадано, дядько викликав у сім’ї радісний захват.

— Та що ж це таке, сестрице! — вигукнув він, ледве угледівши місіс Ковпервуд. — Ти анітрохи не погладшала! А я ж бо думав, коли ти виходила заміж за свого поважного Генрі, що тебе рознесе, як оце мене. Ні, ви тільки погляньте! Слово честі, вона і п’яти фунтів не важить!

І, обхопивши Ненсі-Арабеллу за талію, він підкинув її угору на превеликий подив дітлахів, які зроду не бачили такого безцеремонного поводження з їхньою матір’ю!

Генрі Ковпервуд був дуже задоволений і втішений приїздом багатого родича: п’ятнадцять років тому, коли вони щойно одружилися, Сенека Девіс просто не удостоював його увагою.

— Ви тільки погляньте на цих бліденьких городян, — гомонів дядько, — пички немов борошном обсипані. От би малюкам приїхати на моє ранчо — позасмагати трішки! Просто воскові ляльки, та й годі! — З цими словами він ущипнув за щоку п’ятирічну Анну-Аделаїду. — Мушу сказати, Генрі, ви тут незлецьки влаштувалися, — продовжував він, критично оглядаючи вітальню нічим не примітного триповерхового будинку.

Кімната ця (розміром двадцять футів на двадцять чотири), облаштована панелями під вишневе дерево і обставлена новим гарнітуром в стилі Шератон, виглядала дещо незвично, але загалом приємно. Коли Генрі Ковпервуд став помічником касира, він виписав з Європи фортепіано (велика розкіш за тодішніми мірками). Кімнату прикрашали і інші рідкісні речі: газова люстра, акваріум із золотими рибками, кілька чудово відполірованих мушель химерної форми і мармуровий купідон з кошичком квітів у руках. Було літо, в прочинені вікна заглядали дерева, тішачи погляд, затіняючи своїми кронами цегляні тротуари. Дядько Сенека неквапно вийшов у двір.

— Дуже приємний куточок, — зауважив він, стоячи під розлогим берестом і оглядаючи подвір’я, почасти вимощене цеглою і обнесене цегляним парканом, по якому вився дикий виноград. — А де ж у вас гамак? Невже ви влітку не чіпляєте тут гамак? У Сен-Педро у мене їх десь аж шість чи сім на подвір’ї.

— Ми якось не подумали про гамак, адже кругом сусіди. Але це було б пречудово, — усміхнулася місіс Ковпервуд. — Завтра ж попрошу Генрі його купити.

— Та я привіз із собою кілька штук! Вони у мене в скрині, в готелі. Мої чорношкірі на Кубі самі плетуть їх. Я вам завтра вранці пришлю один з Мануелем.

Він мимохідь зірвав листок винограду, смикнув за вухо Едварда, затим пообіцяв Джозефу, молодшому з хлопчаків, подарувати індіанський томагавк і повернувся в будинок.

— Ось цей хлопчина мені подобається, — сказав він трохи згодом, поклавши руку на плече Френка. — Як його повне ім’я, Генрі?

— Френк Алджернон.

— Гм! Треба було назвати його якось інакше, як-от мене. У цьому хлопчині щось є... Приїжджай до мене на Кубу, синку, я з тебе зроблю плантатора.

— Мене до цього не тягне, — відказав старший син Ковпервуда.

— Принаймні, відверто сказано! Що ж ти маєш проти моєї пропозиції?

— Нічого. Тільки я не знаю цієї справи.

— А яку ти знаєш?

Хлопчик посміхнувся не без лукавства.

— Я поки що мало знаю.

— Ну, гаразд, а що тебе цікавить?

— Гроші.

— Он воно що! Значить, це у нього в крові — по слідах татуся пішов. Що ж, це незлецьке! І міркує він, як мужчина. Ну, хлопче, ми з тобою ще поговоримо. Схоже, Ненсі, що у тебе росте фінансист. Він дивиться на речі, як справжній ділок.

Дядько уважніше поглянув на Френка. У цьому рішучому хлопцеві, безсумнівно, відчувалася сила. Його великі і ясні сірі очі таїли якісь думки. Вони багато чаїли в собі і нічого не виказували.

— Цікавий хлопчина, — сказав містер Девіс зятеві. — Мені подобається його завзятість. У вас гарні діти.

Містер Ковпервуд тільки посміхнувся. Ну, що ж, цей дядечко, коли йому так сподобався Френк, може багато чого для нього зробити. Приміром, залишити йому згодом частину своїх статків (містер Девіс був багатий і неодружений).

Дядько Сенека згодом став часто бувати у Ковпервудів і завжди у супроводі свого чорношкірого охоронця Мануеля, який, на превеликий подив дітей, говорив по-англійськи і по-іспанськи. Френк усе більше і більше цікавив дядька.

— Коли хлопчина підросте і вирішить, ким він хоче бути, я допоможу йому стати на ноги, — зауважив якось містер Девіс у розмові з сестрою. Та гаряче подякувала йому.

Дядько розмовляв із Френком про його заняття в школі і виявив, що хлопця мало цікавлять книги, та й узагалі більшість шкільних предметів. Граматика — просто нудота, як і література. Латина — просто марне гаяння часу. Історія? — ну, це ще сяк-так…

— Я люблю рахівництво і математику, — заявив Френк. — А взагалі-то мені б хотілося покінчити з цим і взятися нарешті до справжнього діла.

— Зарано ще, друже, — усміхнувся дядько. — Скільки тобі? Чотирнадцять?

— Тринадцять.

— Ну от, бачиш, раніше шістнадцяти кинути школу