Читати книгу - "За п’ять кроків до кохання"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
У двері стукають, і тієї ж секунди вони відчиняються — вривається Барб із повними руками пудингу для заїдання ліків.
— Я повернулася! Роздача!
У Барб мало що змінилося за останні шість місяців чи за останні десять років — вона й досі найкраща. Те саме коротке кучеряве волосся. Та сама кольорова медична форма. Та сама усмішка, що освітлює цілу кімнату.
Але слідом за нею входить Джулі на останньому терміні вагітності й несе крапельницю.
Ось це вже неабияка зміна за останні півроку.
Я ковтаю свій подив і всміхаюся Барб, яка опускає чашки пудингу на край ліжка, щоб я розставила їх на візку, а потім дістає список — ще раз переконатися, що в ньому є все необхідне.
— Що б я без тебе робила? — питаю я.
— Померла б, — підморгує вона.
Джулі підвішує біля мене пакет з антибіотиками, зачіпаючи животом мою руку. Чому вона не сказала мені, що вагітна? Я ціпенію, ледве всміхаючись, дивлюся на її опукле черевце й намагаюся м’яко відсунутися.
— За останні півроку чимало змінилося!
Вона потирає живіт, і її блакитні очі яскраво сяють, коли вона всміхається мені.
— Хочеш відчути, як вона буцає ніжками?
— Ні, — мовлю я, трохи надто поспішно.
Мені ніяково бачити, як її злегка ошелешує моя прямота і її біляві брови вигинаються від подиву. Але я зовсім не хочу, щоб моє прокляття опинилося поряд із цим прекрасним, здоровим немовлям.
На щастя, вона переводить погляд на тло мого робочого столу.
— То ваша фотка з зимового балу? Я бачила кілька таких в інсті! — захоплено каже вона. — Як це було?
— Супер як весело! — кажу я піднесеним тоном, коли ніяковість тане. Відкриваю теку на робочому столі, повну фотографій. — Цілих три пісні відтягувалася на дискотеці. Покаталася в лімузині. Їжа була класна. Ще й устигла повернутися до десятої тридцять, перш ніж утомилась, а це набагато краще, ніж я очікувала! Кому потрібен відбій, коли тіло саме все знає, так?
Я показую їй та Барб кілька наших світлин, зроблених удома в Мії перед танцями, доки вона ставить мені крапельницю й вимірює кров’яний тиск і рівень кисню. Пригадую, як колись боялася голок, але з кожним забором крові й з кожною крапельницею цей страх потроху відступав. Тепер я навіть не здригаюсь. І тому почуваюся сильною щоразу, як мене тицяють чи штрикають. Наче здатна все перемогти.
— Добре-добре, — каже Барб, коли вони вже мають усі мої життєво важливі показники й припиняють охкати-ахкати над моєю блискучою сріблястою трапецієвидною сукнею з білою трояндовою бутоньєркою.
Каміла, Мія та я вирішили помінятися бутоньєрками, коли пішли дівочою компанією на бал. Я не хотіла йти туди з парою, тим більше що мене й не запрошували. Цілком імовірно, мені б довелося піти звідтіля серед білого дня або стало б зле під час танцю, а це нечесно щодо того, з ким я прийшла б. Вони обидві не хотіли, щоб я почувалася покинутою, тож замість того, щоб шукати собі пару, вирішили, що ми підемо разом. Однак через перспективи з Мейсоном дуже малоймовірно, що так буде й на випускному.
Барб киває на заповнений ліками візок, поклавши руку на стегно.
— Я все одно приглядатиму за тобою, але в тебе цілком непогано виходить.
Вона підіймає пляшечку з пігулками.
— Не забудь, ти повинна прийняти це з їжею, — каже вона, обережно ставить її назад і бере в руки іншу. — І подбай, щоб не…
— Зрозуміло, Барб, — кажу я.
Вона щойно взяла свій звичний материнський тон, але переможено здіймає руки. Глибоко в душі вона знає, що все зі мною буде абсолютно добре.
Я махаю їм на прощання, коли вони вдвох прямують до дверей, і за допомогою пульта надаю ліжку трохи більш сидячого положення.
— До речі, — повільно каже Барб, коли Джулі вислизає з кімнати. Її очі звужуються, і вона дивиться на мене з м’якою засторогою. — Я хочу, щоб ти спочатку закінчила крапельницю, але По вже вселився до палати 310.
— Що? Справді? — кажу я, і мої очі розширюються — я пориваюся самотужки вистрибнути з ліжка, щоб знайти його. Повірити не можу: він не повідомив мені, що буде тут!
Барб робить крок уперед, бере мене за плечі й м’яко штовхає назад на ліжко, не даючи повністю встати.
— Що саме з «Я хочу, щоб ти спочатку закінчила крапельницю» ти не зрозуміла?
Я боязко всміхаюся їй, але як вона може сварити мене? По був першим, із ким я подружилася, потрапивши до лікарні. Він єдиний, хто справді розуміє. Ми разом боролися з КФ десяток цих дурних років. Ну, тобто разом на безпечній відстані.
Нам не можна наближатись одне до одного. Для пацієнтів із кістозним фіброзом перехресне зараження певним штамом бактерії — величезний ризик. Один дотик між двома фіброзниками може в прямому сенсі вбити обох.
Її серйозна насупленість поступається м’якій усмішці.
— Заспокойся. Розслабся. Випий заспокійливе, — вона жартома оглядає візок із ліками. — Не буквально.
Я киваю й вибухаю щирим сміхом — від новини, що По теж тут, мене накриває свіжою хвилею полегшення.
— Я зазирну пізніше, щоб допомогти тобі з віброжилетом, — каже Барб через плече, виходячи.
Схопивши телефон, швиденько набираю повідомлення замість того, щоб божевільно мчати коридором до палати 310.
«Ти тут? Я теж. Ремонтуюся».
Не минає й секунди, як мій екран спалахує його відповіддю:
«Бронхіт. Так сталося. Житиму. Заходь і помахай мені пізніше. Зараз спати».
Я відкидаюся в ліжку і довго й повільно видихаю.
Правду кажучи, я хвилююся через цей візит.
Моя легенева функція дуже швидко впала до тридцяти п’яти відсотків. І зараз понад лихоманку і хворе горло мене бісить провести цілий місяць тут, у лікарні, терпіти процедуру за процедурою, щоб завадити хворобі, доки мої друзі далеко. Дуже бісить. Тридцять п’ять відсотків — цифра, через яку моя мама ночами не спить. Вона цього не каже, але це каже її комп’ютер. Нескінченні пошуки інформації про пересадки легень і відсотки
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «За п’ять кроків до кохання», після закриття браузера.