Читати книгу - "Лист (не)святому Миколаю, Сафо Мелі"

– Кіт?! – здивовано вигукнула я!

– Тихіше! Він боїться так само як і ви. – пошепки відповів чоловік, далі виманюючи рудого бешкетника.

Тварина дійсно була знервована. Весь час озиралася на мене і не наважувалась скуштувати запашну котлетку. Мабуть, я сильно наякала його своїм криком.

– Отак, молодець!

Сусід обережно взяв кота вільною рукою та притяг до себе на коліна. Гладячи блискуче хутро, нагодував його і притис до грудей.

– Заспокоївся трохи, красунчик? – ніжно промовив до тварини. – Ух, який ти здоровий!

Я й не помітила, як страх розвіявся, а губи самі розтягнулись у посмішку.

Кіт! Рудий! У мене вдома!

– Сподіваюсь, у вас немає алергії на котів? – запитав мене чоловік.

– Ні. – замотала я головою та присіла поруч.

Торкнулася тваринки рукою й почухала за вушком. Одразу почула, що він голосно муркотить.

– Гарну ти собі обрав хазяйку! Ви з нею схожі. – засміявся чоловік і передав кота мені на руки.

Підвівшись, він попрямував до виходу, а мені чомусь не хотілось його відпускати.

– Зачекайте!

Я теж схопилася на ноги та, міцно обіймаючи кота, побігла за чоловіком.

–Дякую вам! Може залишитесь з нами на вечерю?

Мені було безмежно соромно, що я злякалась кота й переполохала сусіда. Хотілось якось згладити ситуацію та віддячити йому за допомогу.

– А знаєте… - зупинився він вже у дверях. – Не відмовлюсь. Мене звати Микола, а вас?

– Вероніка. Можна просто Ніка. – посміхнулась я у відповідь.

Отже, Микола… Зранку мандаринка, ввечері кіт… Борода сива та очі добрі. Це ж треба!