Читати книгу - "Перший щоденник Бога. Становлення., Тенебріс"

    Йорльф, що колись був оазою миру, тепер обернувся на арену безжальної війни. Веселощі вулиць змінились на крики боротьби, а радісні голоси – на стогони болю. Дзвони нині голосять реквієм падіння міста, а кров, зливаючись зі снігом, малює карти на межі кошмару. Вогонь, який пожирає місто, розкриває танцюючі силуети невідомих ворогів, перетворюючи їх на вісників апокаліпсиса. Серця мешканців наповнені відчаєм, а їхні благання залишаються без відповіді, загублені в хаосі війни.

    Час від часу битви стихали, лишаючи після себе тишу, сповнену відчаю. Гвардійці, виснажені та змучені, організовували оборону, відчайдушно намагаючись врятувати хоча б когось. Колони вцілілих мешканців під керівництвом воїнів рушили до наметів та казарм, що стали останнім притулком у цьому апокаліпсисі. Але невідомий ворог, який обсів Йорльф, був немов примара смерті, непереможний та непохитний. Його сили перевершували навіть найсильніших гвардійців. Він залишав за собою лише розруху, страждання та смерть, забираючи життя одне за одним. Тінь цього ворога розкидалася по місту, ніби чорне вбрання, що вбирає усе світло та надію. З кожним кроком, що він робив, серця мешканців охоплювалися все більшим страхом, а їхні очі відображали лише відчай і безсилля.

    Мешканці Йорльфа, занурені у безвихідь відчаю, зверталися з молитвами до небес, але їх голоси, здавалося, розчинялися у безмежному хаосі, що огортав їхнє місто. Кожен крок, кожен вдих у цій невпинній битві перетворювався на відчайдушну боротьбу за можливість побачити ранок, за шанс на виживання у світі, де кожна мить могла стати останньою. Йорльф переживав свої найтемніші дні, б'ючись з безликим лихом, що викликало питання про його власну сутність і майбутнє.

    Вулиці Йорльфа стали ареною для симфонії розпачу, де вогонь, кров і гучний грім зброї складали акорди загибелі та втрат. В цій невпинній боротьбі за виживання, без винятку, кожен мешканець міста ставав воїном, готовим до відчайдушних вчинків, які могли визначити межу між життям і смертю. Нічна темрява огортала місто, роблячи майбутнє ще більш невизначеним, але навіть у ці найскладніші часи серця мешканців Йорльфа палахкотіли сміливістю та надією. Вони вірили, що попри все, вони зможуть вистояти перед обличчям зла, що намагалося поглинути їх дім, і зберегти його для майбутніх поколінь. Темрява могла поглинати кожен промінь світла, але душі мешканців випромінювали непохитну віру у світле майбутнє, засвідчуючи незламність їхнього духу та готовність боротися до кінця.

    У цей критичний момент у стінах цитаделі, Альвар — верховний командувач оборони, зібрав раду генералів, щоб оцінити ситуацію. Звіти командирів зовнішніх оборонних рубежів вказували на цілісність стін та відсутність зовнішніх загроз, висвітлюючи можливість внутрішньої зради. Всупереч напруженій атмосфері та сперечанням серед генералів, Альвар залишався втіленням спокою та рішучості, його імпозантна постать та непохитний погляд виділялися серед присутніх, підкреслюючи його важливість та авторитет.

    Якщо казати про Альвара, то він відомий своїми авантюрними подвигами за межами міста, колись вибирався в гори та зовнішній світ, де змагався з чудовиськами та випробовував свою силу проти чемпіонів інших імперій. Він сидів у чорному обладунку з вишуканими срібними вставками, обвитий червоним плащем із гербом свого роду. В минулому Альвар служив охоронцем династії, вирізняючись своїми знаннями зовнішнього світу, і став одним з найближчих до князя, залишаючись одним із небагатьох, хто міг його бачити. Цей досвід надав Альвару не лише бойових навичок, а й глибокого розуміння стратегії та тактики, що робило його ідеальним кандидатом на роль командувача оборони в часи кризи... Принаймні, так вважалося.

    Але на цей випадок не було розроблено жодного плану. Попри досвід та вміння великого генерала, решта командування виявилася не готовою до справжнього виклику. Їхні знання та навички були в основному теоретичними, здобутими в академічних умовах, без реального досвіду бойових дій. Хоча війська були високо озброєні та підготовлені за найвищими стандартами, вони не були готові зіткнутися зі справжнім ворогом, що призвело до загальної розгубленості та невизначеності щодо подальших дій.

    Суперечка тривала понад годину, поки Альвар, сидячи на гранітному троні, спокійно не заявив: "Ми повинні вивести ворога на відкрите поле і використати нашу перевагу в битві один до одного. У нас є велетенська армія, навряд чи у ворога більше сил. Місто захищене могутніми стінами, і я вірю, що ми можемо утримати його, але нам потрібно вибити їх за межі стін, заодно і наші воїни зрозуміють, як цей бій поза стінами". Залу охопила повна тиша від такого рішення, але він продовжував: "Потрібно вислати найкращих воїнів, щоб вони привели ворога до наших зовнішніх рубежів, де ми можемо впоратися з ними у прямому бою. Ми повинні відправити наших найсильніших і найвідданіших воїнів, які готові віддати своє життя за наше місто та його жителів. Я вірю, що не дивлячись на деякі проблеми з підготовкою звичайних солдатів, за допомогою кращих технологій і укомплектації воїнів ми зможемо здобути перемогу. Можу всіх завірити, що там, за стіною, ніхто не досяг нашого технологічного рівня".

     Не погодитись з рішенням Альвара було неможливо, але все-таки багато хто розумів, що не дивлячись на цю пафосну промову, все зводилось до "героїчного" закидування м'ясом ворога. Радувало лише те, що солдати бачили в Альварі лідера, який знає, як керувати воєнною ситуацією, і готовий взяти на себе відповідальність за майбутнє Йорльфа. Його слова стали джерелом ідей для натхнення війська, і вони вирішили слідувати його плану. Це було початком нової фази війни, де місто Йорльф мало надію на порятунок завдяки рішучості Альвара, верховного командувача військами оборони.

     Суперечка ставки командування перервалася стукотом у двері, після чого вони зі скрипом відчинилися, і в кімнату зайшов командир внутрішньої розвідки — Діметріус з донесенням про те, що відбувається. За його звітом, все, що відбувалося, було диверсією, стандартним промацуванням оборони. Він був єдиним, хто наважився сказати правду про боєздатність військ, "таланти" генералів та тактику. Також доніс, що найбільший бій відбувався в районі проживання жителів, що було дуже цікаво, оскільки ворог міг атакувати з таким же успіхом і військовий регіон. Але за словами Діметріуса, те, що трапилося, не було найгіршим можливим варіантом. Основні сили ворога вдавалося утримувати в житлових районах, ціною численних втрат, але були локальні спалахи по всьому місту, у тому числі й під воротами палацу правителя, хоча там ворогу після зустрічі з воїнами роду можна було тільки поспівчувати.