Читати книгу - "Дністер і смарагдовий медальйон. Перще випробування!, Анастасія Лобойко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Розділ 3. У таборі.
Дорога була довгенькою. Сидіння у задушному потязі дещо роздратувало Ляну. Вона вже перебирала пальцями, стискала-розтискала кулаки, а ще - ловила на собі погляди здивованих пасажирів, які оглядали її непрезентабельне вбрання. Проте на їхнє превелике щастя - біля Роксоляни була Таня, що час від часу стискала її коліно і заспокійливо поглядала своїми яскраво-зеленими очима.
Стьопа вже не хвилювався за свою гулю. Він активно коментував краєвиди за вікном і сміявся з якогось баляндрасника, що, закунявши, випустив з рук свій дорожезний 13 айфон. Андрій же уважно стежив за матчем, що транслювався на планшеті в якогось парубійка, котрий сидів у кріслі позаду. Розвернувшись і клякнувши на коліна, він мав такий кумедний вигляд, що Стьопа не міг не вставити своє гостре слівце. Він порівняв Андрія з якоюсь недолугою, пришелепуватою жирафою і порадив хоча б випростатися на весь зріст на кріслі або, принаймні, підійти до того хлопця і скласти йому компанію, бо з такими темпами матч подивитися по-людськи йому так і не вдасться.
-Знаєш, Стьопко, - Анрій розвернувся і таки став на рівні, щоправда, не на кріслі, а на підлозі, - є такий добротний вислів ,,За такі смалини в зубах бувають невеличкі проҐалини’’, шариш?
-Шлюз Параню по коханю, віддай перстень бо ся женю, - Стьопа аж очі вибалушив, - це ти що хочеш сказати? Що мій найкращий друг, - тут він вдавано струсив рукою з очей надумані сльози, - мені погрожує?
-Ти, артист погорілого театру, кінчай ламати комедію, - Андрій вже шкірився на всі 32.
-Комедіянт ти, Стьопо, - Таня теж весело усміхалася, і раптом Ляна помітила, як Стьопа почервонів.
-Ай справді, - підлила вона оливи у вогонь, - клоун з тебе конкретний. Тільки ти вже маєш червону гулю на чолі, а тобі ще треба такий ніс. Коли дуже хочеш - організую.
-Не треба мене тут шугати, хамло, - обурився Стьопа. - Раз в ніколи їздимо так, всі разом, а ти мене страшити надумала. Та й як я з червоним носом в таборі з’явлюся? Я хотів там з якимись дівчатами познайомитися, а так вийду з номера і після того пси зі страху три дні вити будуть.
Усі, звичайно, радісно заусміхалися, лише Таня трохи набурмосилася.
,,І з якими це дівчатами він знайомитися надумав?!’’, - невдоволено пробурмотіла вона просебе, коли їхня ватага виходила з вагону. А Ляна так само просебе посміхнулася зі слів подруги.
***
Табір був нічогенький. Карпати манили своєю красою і величчю, але густий, темний ліс швидше наганяв страх. Ляна з насолодою вдихала свіжий запах хвойних дерев, а Стьопа вражено розглядав чудові, малесенькі дерев’яні будиночки. Коли дівчата зайшли в свій номер, то там трохи пахтіло канапками і освіжувачем повітря, але загалом - було чисто і комфортно. У кімнатці було 4 ліжка з білими простирадлами і м’якенькими подушечками. Ляна з Танею зайняли два, які стояли одне за одним попри бічну стіну. Номер, власне, не вважався за люкс, проте там було зручно. Зрештою, ні Лянина мама з татом, ні Танина бабуся неохоче оплатили б дорожчі номери, тому дівчата живуть у цих, дещо дешевших. Але треба визнати - тут справді чудово!
Через деякий час до номера зайшли дві дівчини. Вони виявилися досить приємними співрозмовницями і цікавими сусідками. Одну з них звали Ксеня, а іншу - Соломія. Соломії завтра мало виповнитися 15 років, а Ксеня була ровесницею Ляни і Тані.
Коли дівчата вийшли зі своєї хатки, то побачили, що на них біля дверей вже чекали хлопці. Ксеня з Соломією перезирнулися і здушено захихотіли.
-Ну?
-Що ну? - перекривила Ляна Стьопу.
-Які в нас плани?
-Як які? Підемо зараз до їдальні, а там - як карта ляже.
-Яка карта? - здивовано закліпав очима Стьопа, - Ото маєш, посиділи в гостях на призьбі знадвору… То що, навіть до себе не запросите на кімнатку подивитися? До речі, я Степан. - привітався він до Ксені з Солею і простягнув їм руку.
Дівчата знову захихотіли і по черзі потиснули Стьопину лабегу. Але Роксоляна раптом помітила, як Таня посмутніла на обличчі, тому вирішила вже поволеньки завершувати цю розмову.
-Що ж, ми, мабуть, вже підемо, - звернулася вона до дівчат. Та несподівано одна з них (зі злості Ляна потім навіть забула яка) тихенько спитала:
-А цього чорнявого красунчика як звати?
Ляна не знала, яке саме слово її достобіса розсердило, але вона так різко розвернулася, що дівчата аж повідскакували.
-Як назвали - так і звати, - злостиво гаркнула вона і швидко рушила дорогою до їдальні, різко гукнувши через плече:
-А ви чого стали, як засватані?!! Вам особливе запрошення потрібне?!?
-А як же кімната? - промимрив вслід дівчині Стьопа.
-Чо’ ти допитуєшся, як слабого?! - Ляна на мить зупинилася, - Маєш свою кімнату, то там і шастай! - й знову нервово покрокувало доріжкою.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дністер і смарагдовий медальйон. Перще випробування!, Анастасія Лобойко», після закриття браузера.