Читати книгу - "Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova"

- Твоя сила тебе бе’еже, хлопцю. Ти боїшся - і вона тебе захищає…та цього недостатньо для того щоб посилити те що попе’еду. Ти доб’е т’имався в’анці, але ж подиви на себе, самісінькі очі і залишилися. І ти занадто втомлений щоб г’еагувати за’аз на того, у кому не бачиш небезпеки. Мій ніж міг пе’е’вати твоє життя, але ти на те не зважив. Що я скажу тобі…Ця ж сама сила і ст’имує тебе. Щось таке т’апилось, що зачинило у тобі две’цята, які я бачив відчиненими сьогодні на світанку. Ти здатен на значно більше, Лісовику.

Брамар підійшов і витягнув з стіни власного ножа, сховав його і спитав мене.

- Що скажеш - заглянемо одним оком у твої думки?

Родосвіт пильно подивився на діда, але той лише бадьоро посміхнувся мені.

- Нічого не бійся. Тут тобі ніщо не заг’ожує. Ти в безпеці. Доб’е. П’иходь після вече’і. Не забувай дихати як я тебе вчив. Пам’ятаєш? Два вдохи, зат’имати подих і потім видихнути. Чудово. А поки відпочивайте, вже завт’а на всіх нас чекає новий шлях, і т’еба бути готовим до нього.

Ми повернулися до нашого лігва і трохи подрімали. Я дихав, як веліли, і очі наче самі собою заплющилися, не встиг я як слід вмоститися на ліжечку. Прокинувся, коли вже стемніло. Брат саме повернувся до кімнати з вечерею, я отримав свою долю тушеної оленини з грибами і травами, але, перш ніж накинутися на їдло, спитав:

- А ти теж так робив?

- Як? 

- Зустрічався з Духом Лісу?

Родосвіт відмахнувся від мене, але зрозумів мій натяк правильно:

- Я вже казав тобі, мені не бути ворожбитом.

- Але ти казав про минулий раз, та не сказав що то було…і ти сам робив це!

- Робив що?

- Сам знаєш що! Магічив! Я бачив як ти наказав кобилі бігти швидше, коли ми їхали до Букова.

- То дурне. Я просто попрохав її на мові, яку тварини здатні розуміти.

- А є така мова?

- Звичайно. 

Ми вечеряли повільно, насолоджувалися тишею і безпекою моменту. Після ранішнього, та й після розмови думки ще не вклалися у голові, і хоча питань ставало все більше, я був радий просто сидіти в теплі, мати вечерю і людину поруч, яка могла допомогти. На жаль, це був не Родосвіт. Раптом, думки потекли у іншому напрямку:

- А до їдальні не можна?

- Чому ж, можна. Тільки там готуються до завтрашнього походу і все завалено, нема де й сісти. Тож краще так.

- Ааа…А про що ви розмовляли з Брамарем? 

- Про подорож, загалом. Про тебе, про батька, про Склавіну. 

Це навело мене на думку, яка не давала спокою увесь час як ми дісталися Баллави. 

- Як гадаєш, Едасу не підуть до Заозер’я? Ну знаєш, щоб…зруйнувати Кадничі, наприклад.

- Їм нема чого там робити. Сам чув від Брамаря, Едасу попрямують на схід.

- Це якщо Брамар не помиляється.

Брат не відповів, натомість подав мені ще кусень хліба і призупинив мій потік питань власним:

- Як почуваєшся? Після ранкової вистави, маю на увазі.

- Добре. Наче як завжди…

- Може, помітив якісь зміни?

- Наприклад?

- Не знаю, все чекаю що батько підкине мені ще якийсь даруночок з могили. Може ти зараз вогнем почнеш дихати, хтозна.

Я промовчав. Кусень оленини застряг у горлі і щоки запалали. Я крадькома поглянув на брата, той не збирався мене сварити - виглядав цілком спокійним, тільки замисленим. Нарешті він помітив мій погляд і поплескав по плечу:

- Довірся Брамарю. Якщо хтось і здатний допомогти тобі - то це він. 

Згодом він додав, не відриваючись від вечері: 

- Завтра вдень вирушаємо разом з ворожбитами. Мені вказали безпечний шлях лісом, тож поки ми залишатимемося на ньому - все має йти добре. А далі - подивимося, чи почули Ір’є мої молитви.

Я трохи не впустив півмисок з вечерею додолу. Відставив їжу і мовив повільно, наче виносив нам вирок:

- Тож ти вирішив. Ми йдемо…до моря. Ми справді зробимо це.

Брат подивився на мене так, що всередині все стиснулося і застигло. Серйозні сірі очі ще ніколи не виглядали такими засмученими і рішучими водночас:

- Так, ми справді зробимо це. 

- Я буду готовий. Завтра, - заявив я твердим голосом.

- Звичайно, ми майже все зібрали вже. Залишилося...

- Я не про те.

- Знаю, - відказав Родосвіт. - І сподіваюся на це. В нас не так багато варіантів. І часу.

Пізно ввечері Брамар прийшов за мною і відвів до бібліотеки, де біля ватри вже поставили ліжечко на кшталт мого. Він простягнув мені келиха з прозорою рідиною і наказав все випити. Підтягнув лаву ближче до вогню, всівся і відпустив інших ворожбитів, наказвши їм зачинити бібліотеку на ніч. Потім наставляв мене: