Читати книгу - "Однойменні, Едрієн Янг"

— Ви божевільні. Обоє.

— Мені треба, щоб до вечора все було готове, — заявив Вест. — Рушаємо на світанку.

Усі четверо розлючено витріщилися на нього. За мить він відійшов від бізань-щогли, пригладив волосся й попрямував до напіврубки. Я споглядала, як він зник у капітанській каюті, відтак рушила за ним.

Крізь прочинені двері сочилося світло. Мостини рипнули, я ввійшла. Легені сповнилися знайомих ароматів Вестової каюти. Я обхопила себе за плечі, споглядаючи, як перед вікном хилитається низка курячих богів.

— Що це було? — запитала його.

Вест витяг із шухляди зеленкувату склянку, потягнувся до перебірки, пошарив рукою вздовж. Край сорочки задерся, з-під нього показалася бронзова смужка шкіри, і я прикусила губу.

Нарешті він намацав те, що шукав, і дістав із-за крокви бурштинову пляшку. Відкоркував, налив собі.

— Мені це снилося, — повідомив. — Із самого Дерна.

Я споглядала, як він тримає склянку. Між нами запала неприємна тиша.

Вест різко хильнув хлібної.

— Та ніч, коли ми вбили Крейна. — І простягнув мені склянку.

Я взяла її, кажучи собі: «Може, тому він тоді, у Будинку Азимут, прокинувся такий наполоханий?»

Він узяв пляшку і знову наповнив склянку.

— Ми стоїмо на палубі під світлом місяця, і я віддираю кришку ящика. — Поставив склянку на стіл, стиснув зуби. — Тільки Крейна всередині немає. Там — ти.

Мене холодом обдало, я затремтіла, склянка з хлібною захилиталася в руці. Піднесла її до рота й перехилила, задерши голову.

— Ти злий на мене. А не на них.

Він не заперечував.

— Ти не можеш змусити їх рушити до Скупчення Юрі.

— Можу, — твердо сказав він. — Я капітан цього судна. У документах стоїть моє ім’я.

— Та з командою так не піде, Весте.

— А тепер пішло. — Він дивився повз мене, у темний ілюмінатор.

У горлі так дерло, що заледве глитнула. Він усе вирішив тієї миті, як я розповіла про свою угоду з Голланд. І хай що я тепер казатиму, — не відступиться.

— Це неправильно. Відводь «Жоржину» назад до Звуження.

— Нікуди я «Жоржину» не відводитиму без тебе, — мовив із таким виглядом, ніби йому самому зле від

цих слів.

Ось що він мав на увазі, кажучи, що ми прокляті. Вест був готовий піти проти команди, аби тільки йому не довелося залишити мене в Безіменному морі. Для нього вже настала розплата за той день у Грозових Тенетах і за ту ніч у його каюті, коли він освідчився мені в коханні.

І нам обом за це платити, допоки живемо.

— Він їх дістав!

Геміш так голосно заволав, визирнувши з вікна, що я аж перо на стіл упустила. Вислизнула з нашого закутка й кинулася до розчахнутих на вулицю дверей таверни. Піднявши комір проти рвучкого вітру, брукованою доріжкою наближався Пай, затиснувши під пахвою три скручені пергаменти. Він пронісся повз трьох чоловіків, що прямували до торгового дому, мало не збивши одного з ніг.

Сходити до картографа зохотився Клов — Паєві цю справу не хотів довіряти. Він і не приховував думки, що наш штурман не проведе корабель до Скупчення Юрі й назад. Проте для Клова я мала інші доручення.

Знову визирнула на вулицю: чи не покажеться він, бува. Він спізнювався.

Сунула руки в кишені нових штанів, які мені знехотя придбала Вілла. Так приємно було викараскатися з тої сміховинної сукні та знову взутися в черевики.

За мить Пай уже влетів досередини. Кинувся до закутка, де ми вмостилися, і недбало жбурнув мапи на стіл. На мене й глянути не спромігся. Узагалі-то вони всі на мене не дивилися весь той день.

Вест, не звертаючи уваги на Паєве обурення, закасав рукави.

— Так, добре. Що тут у нас?

— Сам дивись, — огризнувся Пай.

— Паю!.. — Остер застережливо звів брову.

А Вілла обік нього удала, ніби цілковито підтримує

Паїв протест. Закопиливши губу, умішувала ще один кубик цукру в похололий чай.

Пай від Остерового докору дещо пом’якшав, розклав мапи поверх бортового журналу, що його вручила мені Голланд.

— Опівнічний камінь виявили у Скупченні Юрі. Мали б. Із журналів бачимо, що команда Голланд уже місяць працювала біля тих островів, коли Ізольда його знайшла, а потім іще кілька тижнів вела роботи в цій точці.

Він тицьнув пальцем у розкидані тут і там шматки суходолу.

— Відтоді команда Голланд обробила там до чорта рифів. Спочатку з півночі, рухаючись на південь. Тоді з півдня на північ.

— Але нічого не знайшла, — ледь чутно видихнула я.

— Ясна річ, — різко кинув Пай. — Там гарували двадцять років, обтесали кожен риф, який був у зоні діяльності команди Голланд, коли Ізольда знайшла опівнічний. Сказати, що це були пусті забаганки, — нічого не сказати.

Я присіла на краєчок стола.

— А де геологічні й топографічні схеми?

Пай погортав куточки мап, знайшов потрібні й витягнув.

— Ось.

Переді мною розгорнулися креслення. Поверхня Безіменного моря була позначена різними кольорами й розмальована лініями різної товщини, що означали скельні породи та глибину дна. Більшість рифів оточували базальт, сланець і пісковик — саме в таких місцях і знаходять більшість коштовних каменів, якими найжвавіше торгують. Одначе, якщо мама знайшла опівнічний в єдиному місці й відтоді Голланд не могла добути жодного, виходить, нам треба роздивлятися щось інше.

— А це що? — Я показала на два острівці в куточку мапи, позначені символом кварцу.

Пай тільки зиркнув на мене, тоді Остер забрав у нього папери. Відшукав пальцем потрібний рядок.

— Сестрички Сфен.

Чула я про такі. Так звалася пара рифів, де добували переважну частину жовтих і зелених титанітів, або ж сфенів, — ці камені врізаються в породу характерними клиноподібними вкрапленнями.

— Схоже, там іще чималий запас блакитних агатів, а серпентину вже немає. Весь видобули, — додав Остер.

— А ще що?

— Трохи оніксів тут і там.

Я примружилася й замислилася.

—