Читати книгу - "Зрада. Двічі в одну річку, Соломія Лісневська"

Ми пройшлися кілька кварталів, аж поки Артем не запропонував зайти до нього на чай. Він жив неподалік, і я вагалася лише мить. Усередині себе я знала, що боюся цієї близькості, боюся, що минуле знову повернеться, але... щось у його погляді, у м’якості його голосу, давало мені силу сказати «так».

Ми піднялися сходами до його квартири. Вона була затишна, зі світлими стінами і мінімалістичним декором. Артем на мить зник на кухні, і я почула, як він ставить чайник. Поки я роздивлялася кімнату, в якій усе було витримано в теплих тонах, я відчула, як починаю розслаблятися. Його квартира була відображенням його характеру — простою, спокійною і водночас щирою.

Артем приніс нам дві чашки гарячого чаю і сів поруч. Ми знову почали розмову, тепер уже більш щиро. Він не торкався теми мого минулого, але я відчула, що поруч із ним можу відпустити свої переживання. Його рука м'яко торкнулася моєї, і я не відвела її. Його дотик був теплим, справжнім, і мені здалося, що, можливо, так і має бути.

Артем приніс пляшку шампанського — він сказав, що хоче відзначити цей маленький, але важливий для нього момент. Я спробувала відмовитися, але його посмішка була такою щирою, що я здалася. Ми випили по келиху, і, хоча я зовсім не планувала пити, легке тепло шампанського розлилося по тілу, трохи розслабивши мене. Я відчула, як напруга, що накопичилася за останні місяці, нарешті почала слабшати.

Ми сиділи поруч, і коли Артем нахилився ближче, щоб щось тихо сказати, його обличчя опинилося зовсім близько від мого. Я бачила кожну рисочку його обличчя, відчувала запах його парфумів. Мені захотілося відсунутися, зробити крок назад, але ноги немов приросли до підлоги. Артем подивився на мене, його погляд був м'яким, трохи невпевненим, і водночас теплим.

Він обережно підняв руку і легенько торкнувся мого обличчя, провівши пальцями по щоках. Його дотик був делікатним, ніби він боявся налякати мене. Мої думки почали розпливатися, але в голові раптом сплив образ Ігоря — його впевнений, майже володарський погляд, його руки, що завжди міцно тримали мене. Я відчула гіркий післясмак цього спогаду, наче він застряг десь у глибині душі, не даючи повністю віддатися моменту.

Але Артем нахилився ще ближче, і в ту ж мить його губи торкнулися моїх. Поцілунок був обережним, теплим, і не вимагав нічого взамін. Я відчувала легке тремтіння, але не могла змусити себе зупинити його. Шампанське, тепло його присутності, відчуття затишку, яке він дарував, — все це злилося в єдиний порив, який повільно затягував мене в цей момент.

Я заплющила очі, намагаючись зосередитися на поцілунку, але думки знову поверталися до Ігоря. Я бачила його образ перед собою, чула його голос, згадувала його колись жадібні дотики, які згодом стали холодними і байдужими. Артем обіймав мене, а я, попри всю ніжність і турботу, відчувала, що це не те, що я колись мала з Ігорем, і не те, що так глибоко болить зараз.

Артем наче відчув моє вагання — він трохи відступив, дивлячись на мене з м'якою усмішкою. Його пальці, все ще покладені на мою шию, легенько погладжували шкіру, але він не намагався йти далі, не квапив мене. Це було дивне відчуття — з одного боку, мені хотілося відсторонитися, зупинити все це, але інша частина мене прагнула зануритися в цю мить, дати собі можливість забути, навіть якщо лише на одну ніч.

Він знову нахилився і поцілував мене — цього разу трохи впевненіше, міцніше. Я відчула, як його руки обережно обіймають мене, притискаючи ближче. Серце калатало, і я не знала, що робити з цим всім. Я дозволила собі розчинитися в його обіймах, хоча десь глибоко всередині мене залишався цей тягар, цей фантомний біль, який нагадував про Ігоря і все, що між нами було.

Усередині мене боролися два світи: один — теплий, новий, обнадійливий, який символізував Артем, і інший — темний, важкий, що складався з болючих спогадів про Ігоря. Я знову відчула його холодні руки на своїй шкірі, і ця думка здавалася ще однією зрадою. Але шампанське продовжувало розливатись теплом, а Артем не відступав, терпляче обіймаючи мене. Він був поруч, справжній, живий, і мені хотілося просто забути про все, хоча б на одну ніч.

Я знала, що вранці прийде спустошення, але зараз я дозволила собі це слабке відчуття.

***

- Виходь за мене, Інно. Я, звісно, не рокфеллер і не Ален Делон, але хочу, щоб ти була щаслива, і все для цього зроблю. 

Він лежить поруч, а я дивлюся в стелю. Мені погано. Мене нудить. Я для себе вся брудна. Наче себе зрадила. Себе найжорсткіше. По відношенню до себе огидніше не буває. Навіщо... 

- Ін, ти чуєш? 

Так... чую. 

- Вийдеш? Навесні можна розписатися. 

А я думаю про те, що з Ігорем ми восени розписалися. Десятого жовтня. А навесні розлучилися. У квітні, незадовго до його дня народження теж десятого. 

- Не знаю, Артеме. Це все занадто серйозно. 

- Так, саме тому пропоную тобі стати моєю дружиною. Хочу з тобою все серйозно. Жити не можу без тебе. 

- Мені треба... треба подумати. 

=Через нього так?

- Ні! Не через нього. Через себе, через те, що я старша, у мене вже є діти... а в тебе немає, і ти можеш побудувати сім'ю з іншою жінкою. 

- Мені не потрібна інша мені ти потрібна. 

- Я не народжу тобі дітей, скоріше за все, у мене їх не буде. 

- Є діти. Твої. Я їх любитиму. 

Чорт! Який же він хороший! Занадто хороший для мене! Не люблю я його! І любити ніколи не буду. 

- Вийдеш за мене?

І раптом коробочку мені на голі груди кладе. Я повільно відкриваю. Там обручка. Красива, ніжна. У моєму смаку. 

- Вийду. 

Відповідаю і дозволяю вдягнути каблучку собі на палець. Так, вийду і всім всупереч щасливою буду і діти будуть щасливі. Їм Артем подобається. 

- Я... квартиру купив нещодавно велику в центрі. П'ять кімнат. Можемо переїхати. Цей будинок продаєте? 

Згадала про продаж будинку і стало нестерпно боляче.