Читати книгу - "Світло з пітьми. Мій дивний друг Мін., Ольга Сімбірцева"

 Урок пролетів занадто швидко. Я не слухала вчителя. Розмірковувала про те, що чекає на мене ще попереду, думала про Джи Міна. Не могла втриматися, щоб не поглянути на нього. Мін дивився на мене. Його остання фраза про те, що він поступиться моїм фантазіям, звучала у мене у вухах.  Я відвернулася, обхопивши обличчя руками.  

 Яким ще фантазіям? Щось тривожно і водночас приємно здригнулося всередині. Слова Джи Міна звучали досить двозначно. І тепер мене кинуло в жар. Так, ні... Мін не мав нічого такого на увазі... Ми просто друзі. 

 Після того, як продзвенів дзвінок з уроку, я залишилася сидіти, як сиділа. У мене не було бажання ловити цікаві погляди, усміхнені погляди, чути все ті ж перешіптування за спиною, тим паче, що тепер я стала центром кепської історії, і їжа для пересудів була свіжоприготована. Не уявляла, як школа сприйняла те, що сталося. Навіть не знала, як насправді до цього ставляться мої однокласники. Хоч хто-небудь співчуває мені? Мине чимало часу, поки всі забудуть, і не з'явиться нова тема для розмов.  

 Бок Су розвернулася до мене.  

- Ви зустрічаєтеся? - запитала вона.  

 Я втомлено підняла на неї очі.  

- Ні. 

- Та годі. Мін очей із тебе не зводить... І йде сюди, - додала вона, замовкнувши. 

 Я обернулася. Мін справді йшов до нас. Він схилився до мого сусіда зліва і щось йому сказав. Хлопець слухняно зібрав із парти свої манатки і пересів на місце Джіи Міна. Мені залишалося лише здивуватися нахабству Міна. Решту це, здавалося, зовсім і не здивувало. Усі розуміли чому.   

 Не знала, як до цього ставитися. Я страшенно втомилася, мені хотілося куди-небудь сховатися від сторонніх очей. У такі моменти розумієш, що, коли тебе не помічають, не так уже це й погано.   

 До кінця дня ледве досиділа. З острахом чекала, що мене викличуть до вчительської, щоб учитель Лі з гнівом і обуренням обрушив на мене свою виховну промову. Але мене не викликали. Мабуть, учителю Лі вистачило розмови з Джи Міном. Не знаю, що Мін йому сказав, але це, схоже, подіяло, адже містер Лі так і не зайшов до мене в палату і не викликав мене в учительську.  

 Забиті мої місця, якщо їх не чіпала, вже не боліли, але на душі було паршиво, і в голові панував повний бардак. Мін був поруч зі мною. Він відлучився лише хвилин на п'ять, після того як поміняв парту. Притягнув мені звідкись кілька булочок і шоколадне молоко. У всіх, хто тоді був на перерві в класі, щелепи відвисли. Щоб Чон Джи Мін сам пригощав когось чимось, не принесеним йому черговою прихильницею... 

 Я пропустила обід і зараз, коли трохи заспокоїлася, зрозуміла, що хочу їсти, але з'їла лише одну булку. Почувалася скуто через те, що багато хто поглядав у наш із Міном бік.   

 Бок Су, як прилипла до мене. Поки Мін не повернувся, доручивши їй наглядати за мною, щоб я нікуди не пішла, вона розносила Со Ран, висловлюючи все, що про неї думає.  

 Ось це накопичилося в людини, і вона знайшла вільні вуха.  

 Не можу сказати, що хтось співчував мені в нашому класі. Можливо, багато хто думав, що я отримала по заслугах. Але незабаром зрозуміла, що була не зовсім права.  

 Ця подія розбурхала однокласників ще більше. Усі, хто бачив у той момент Міна, проводжали його здивованими поглядами. Його і так боялися, але тепер Чон Джи Міна побачили розлюченим.  

 Ніхто спочатку не зрозумів, чому він відразу вибив двері в жіночому туалеті. Ну, хтось замкнувся там. Дівчата просто не могли потрапити в туалет. Завжди спокійний і врівноважений Мін, злий, як тисяча чортів, з одного удару вибив досить масивні двері плазом.  Про це потім ще довго захоплено згадували, передаючи цю історію з вуст в уста.  Це треба стільки дурі й сили мати, щоб упоратися з такими дверима. Я й сама бачила, як вони, немов картонні, злетіли з петель, вирвавши їх із м'ясом. А вже як зітхали дівчата, обговорюючи, що Мін виніс мене на руках. Мені почали заздрити навіть у тому, що мене побила Со Ран. Заради такого готові були і постраждати від чужих кулаків, аби тільки Мін проніс на руках у медпункт.  

 Я дивилася на Бок Су, коли вона говорила зі мною про таке, і мені ставало моторошно. Не розуміла, серйозна вона чи жартує. Немає нічого хорошого в тому, що тебе побили дівчата через хлопця. І що найприкріше в цій ситуації: я отримала практично ні за що. Ми з Міном лише друзі. Але та ж Бок Су мені не вірила.  

 Мін намагався тримати своє слово та ні на крок від мене не відходив до кінця уроків. Навіть коли наважилася сходити в туалет, він пішов за мною і проводив майже до самих дверей. Йти треба було далеко: спуститися на перший поверх. На нашому поверсі жіночий туалет зі зрозумілих причин поки що не працював.  

- Ти тепер і в туалет зі мною ходитимеш? - запитала, зупиняючись біля сходів.  

- Якщо знадобиться. І двері мене не зупинять.  

 Я поморщилася.  

- Я почекаю. На випадок, якщо ще хто-небудь захоче тобі в дюньдель настукати.  

- Це не смішно. 

- Я й не сміявся. Навіть не усміхався.  

- Не треба за мною ходити. На нас усі дивляться.  

- Тобі доведеться до цього звикати. Не переживай, скоро ти перестанеш на це звертати увагу.