Читати книгу - "Світло з пітьми. Мій дивний друг Мін., Ольга Сімбірцева"

 Пролунав дзвінок, сповіщаючи про початок п'ятого уроку. Якраз вчасно. Я обережно спробувала звільнити свою руку. 

- Добре, - промовила вкрадливо.  

 Мін, дивлячись прямо мені в очі, почав потихеньку посилювати свою хватку, немов нагадуючи, що я не маю вириватися, поки він сам не відпустить.   

- Зараз не треба, - запротестувала, повільно й наполегливо звільняючи свою руку. - Нам треба йти на урок.  

 Він продовжував дивитися на мене з виглядом: я ж сказав.  

- Відпусти або я тебе вкушу, - пригрозила і сама злякалася своїх слів.  

 Мін усміхнувся якось дивно.  

- Це було б незвичайно, - промовив він. - Мене ще ніхто не кусав. Ну гаразд, - додав, відпустивши мою руку, - потім... я поступлюся твоїм фантазіям.  

 Відчула, що почервоніла і, нічого не сказавши, різко розвернувшись, поспішила в клас. Мін швидко йшов за мною. Він настільки вибив мене з колії, що я отямилася тільки в класі.   

 Щойно ми увійшли, усі голови разом розвернулися до нас. Наші однокласники вже знали, що сталося. Я сьогодні в центрі уваги. Безжальної і до крайності цікавої.  

 Мін вибачився перед учителем за наше запізнення. Викладач поблажливо дозволив нам зайняти свої місця. Поки я йшла аудиторією, клас зашумів, загудів, як вулик. Учитель закликав до тиші і продовжив урок.  

- З тобою все гаразд? - тихенько запитала Бок Су, розвернувшись до мене, коли я сіла за свою парту.  

 Здивовано глянула на однокласницю. Вона турбується про мене? Чи їй просто цікаво?  

- У порядку, - ледве чутно відповіла їй.