Читати книгу - "Розтопити кригу , Анжеліка Вереск"

Розділ двадцять п'ятий

Сивіріан все говорив і говорив, при цьому щось роблячи. Він ходив туди-сюди, розставляючи якісь предмети на підлозі, паралельно малюючи фарбою якісь символи. І продовжував розповідати Лірії про свої мотиви, поки вона марно намагалася звільнитися від мотузок:

— Загалом так, Арх добряче зіпсував мені всі плани. Довелося йти іншим шляхом. Я дуууже сильно попросив нашу спільну знайому допомогти.

Наша дурненька Амелія, бо ж насправді вона непоганий артефактор, просто недооцінений. Їй, наприклад, майже нічого не вартує вкрасти якісь медальйони, замінивши їх точними копіями, і зачарувати підробки так, щоб вони фонили магією закляття, як справжні артефакти.

Але вмовити її було не так-то просто. Бо їй був потрібен наш Арх — вона вчепилася в нього мертвою хваткою. Тоді я пообіцяв їй, що як найкращий друг, чия порада має на Арха вплив, переконаю його, що Амелі — найкраща наречена для короля Півночі. Хай йому грець, ну і дурепа ж ця Амелі! — Сивіріан розсміявся, але швидко посерйознішав:

— Та потім приїхала ти, і Амелі зрозуміла, що корона Півночі вислизнула з її рук. Побачивши, що я не дотримав слова, вона категорично відмовилася підміняти медальйони й передавати їх мені. Я вже було почав вигадувати новий план, як їх добути — наприклад, звабити Амелі, наобіцяти їй шлюб і ельфійську корону... Та мені пощастило: Арх сам мені її до рук підкинув.

Так невчасно для себе він вирішив кинути свою подружку: спочатку покинув її заради білобрисої дівки, потім вигнав із замку, а вишенькою на торті — видав заміж за потворного, собачого садиста. Такого приниження Амелі стерпіти не змогла! Бідолашка так жадала помсти, що мені навіть не довелося її вмовляти.

Вона підмінила медальйони тієї ж ночі, перед своїм від’їздом, і передала їх мені в дорозі. О, нарешті я зміг заспокоїтись: усі п’ять медальйонів були в мене. Я навіть нещодавно провів пробний ритуал, але цього разу я був обачніший і знищив усі сліди. Для прискіпливого Віліана не залишилося роботи.

Мабуть, Арх дуже здивувався: прориви є, слідів нема, а медальйони — на місці. — хихикнув ельф.

Не припиняючи говорити, він продовжував готуватися до ритуалу. Лірія не витримала:

— А я тобі навіщо? Чому ти просто не вб’єш мене? Арходас буде розбитий.

Сивіріан повернувся і повільно почав наближатися до неї:

— Ні, малечо, на тебе в мене інші плани! Ти думаєш, для чого все це? Щоб ховатися від Арха в цьому підвалі? Все це для того, щоб нарешті поставити цього вискочку на місце, перемогти його, завдати болю, принизити так, як він принизив мене колись!

Усе дуже просто: зараз я проведу ритуал, але сліди цього разу навмисне залишу — вони приведуть його сюди. Але поки він прибуде — я вже завершив справу з Темрявою і отримаю свою силу. Тож, коли він буде тут — шансів проти мене в нього вже не залишиться.

Це буде поєдинок не до крові, а до смерті. Він стікатиме кров’ю, а я методично відбиратиму в нього все: спершу — переможу в бою і відберу першість, а потім — на його очах я візьму тебе. Принаймні перед смертю він нарешті дізнається, як це — коли твою кохану, у тебе на очах, ґвалтує твій найкращий друг!

Лірія здригнулася, здається, цей псих говорив цілком серйозно.

— А потім, звісно, я заберу в нього Воріос, але цього він уже не побачить.

З цими словами він підійшов до дівчини, яка стиснулася від страху, з якимось флаконом у руках. Дівчина забилася в істериці.

— Тобі поки що треба поспати. — долонею він натиснув на її підборіддя, змушуючи відкрити рота, і влив вміст флакону. Кілька секунд дівчина пручалась, але потім її тіло обм’якло, і вона знепритомніла.