Читати книгу - "Розтопити кригу , Анжеліка Вереск"

Розділ двадцять шостий

Лірія отямилась, коли до ритуалу вже майже все було готове, однак, схоже, раніше, ніж планував її викрадач — очевидно, дія снодійного послабшала через цілющу магію всередині неї. Сивіріан домальовував ще кілька рун, але загалом уже майже завершив підготовку.

Лірію охопив страх, вона затріпотіла з усіх сил, але мотузки тримали її міцно. Вона лежала на підлозі біля стіни й відчувала, як руки німіють.

Не надто надіючись, вона обмацала підлогу зв’язаними руками навколо себе — й несподівано намацала щось схоже на уламок глини, гострий на кінці.

Не вірячи в удачу, обережно просунула уламок між руками й мотузкою, і почала методично терти.

Мотузка була товста, і Лірія розуміла, що швидко впоратись не вдасться, але з надією помітила — все ж таки, потроху волокна рвуться.

Тим часом Сивіріан розклав по колу всі п’ять медальйонів і почав проводити ритуал.

Тримаючи в руках книгу Авідіта, він промовляв слова співучим голосом і вимахував рукою. І з задоволенням відзначив, коли довкола нього почала клубочитися Темрява. Ритуал був складним і тривав не менше години.

Під монотонне співання Сивіріана, Лірія відчайдушно намагалася рухати здертими до крові зап’ястями швидше — і майже звільнилася саме тоді, коли ритуал підходив до завершення.

Навколо ельфа вирувала Темрява, вселяючи жах у дівчину. Вона здавалася живою, відчутною. Кружляючи довкола чоловіка, вона раптом ринула в нього. Сивіріан задоволено посміхнувся. Тепер він відчував Темряву на своїй шкірі, як вона тече по венах, відчував її могутність, її силу.

Двері з гуркотом розчахнулися, ледь не злетівши з петель. На порозі стояв Арходас. Його велетенська постать повністю затуляла дверний отвір, а очі світилися сріблястим світлом.

Ельф злорадно усміхнувся й заговорив не своїм голосом:

— Заходь, друже, я чекав тебе! І навіть підготувався, — він махнув рукою в бік Лірії.

Коли погляд Північного короля впав на дівчину, його обличчя побіліло від люті. Холодним, рівним голосом він звернувся до Сивіріана:

— Вір, ти сам підписав собі смертний вирок.

Ельф усміхнувся:
— Я? Ні-і-і, Архе, якщо хтось сьогодні й помре — то це будеш ти. Шкода, що ти не все знаєш!

Арходас, немов щойно помітив ритуальне коло й медальйони, — одного погляду вистачило, щоб зрозуміти, що зробив ельф. Його лице стало ще блідішим, але емоції на ньому застигли, мов у кризі. Він внутрішньо готувався до бою.

Сивіріан кинув:

— Досить балачок! Нарешті настав час дізнатись, хто з нас насправді сильніший!

З цими словами він змахнув рукою — і випустив у бік Арха клубок Темряви.

Той ледь встиг ухилитися й у відповідь кинув закляття, яке мало його заморозити. Проте ельф, не чекаючи, доки воно долетить, розвіяв його силою Темряви. Потім змахнув чорною енергетичною батогом.

Батіг, вдаривши по Арходасу, залишив глибоку рану на руці. Засичавши від болю, той змахнув здоровою рукою — і в Сивіріана полетіли крижано-леза. Але ельф, не дуже напружуючись, розвіяв і їх.

Несподівано його очі почорніли. З горла почулося хрипке булькотіння. З рота потекла густа чорна рідина.

Схопившись за горло, ельф впав і, посмикавшись у конвульсіях кілька миттєвостей, завмер бездиханно.

Арходас відступив на крок назад, не розуміючи, що відбувається. І вчасно: з тіла Сивіріана вислизнула Темрява. Заклубочившись, вона почала кружляти навколо мага, шепочучи:

— Цей е-е-ельф був с-с-слаабкий... мені нічого не с-с-коштувало зламати його... й ви-и-пити його с-с-силу... Але в тобі я ч-ч-чую значно більшу с-с-силу. Вона с-с-смачніша... На те, щоб підкорити тебе, піде більше ча-а-аасу, та це ще цікавіш-ш-ше...

Темрява ще дужче закрутилася навколо Арходаса — він майже нічого не бачив, усе потемніло.

Він не встиг нічого зробити, як Темрява ринула до нього, простягла чорні щупальця — і ввійшла в його тіло. Він упав, заплющивши очі, відрізавшись від світу. Він розумів — треба боротись. Інакше Темрява поглине його, вип’є магію й уб’є.

З останніх сил він вибудовував ментальні щити, які могли хоч ненадовго стримати вторгнення. Темрява проникала в його волю, в спогади, намагаючись зламати, підкорити. Арходас тримався, але розумів: щоб перемогти, треба не лише захищатися, а й атакувати.

Та на це резерву вже не вистачало. Сила вислизала з нього.

Лірія з жахом дивилася на чоловіка, що лежав нерухомо, наче мертвий. Нарешті звільнивши ноги, вона безсилою підповзла до нього. На його блідому обличчі виступили великі краплі поту, під очима — тіні, а з носа текла кров.

Вона знала: десь там, всередині, сутність Арходаса бореться з Темрявою. І сил у нього майже не залишилось. У паніці вона металася, не знаючи, чим допомогти.

І раптом її осяяло: ритуал передачі резерву! Саме це може врятувати Арходаса!

Не вагаючись ні секунди, вона схопила черепок і порізала собі руку.

Шепочучи слова закляття, вона піднесла рану до його пораненої руки — й притисла.

Коли їхня кров з’єдналась, Лірія відчула, як магічна енергія почала виходити з неї й перетікати в Арходаса.

Вона віддавала резерв, не перериваючи контакту, поки не відчула, що слабне. З останніх сил тримала руку — і в останню мить побачила, як із тіла чоловіка тонкою цівкою витікає Темрява. Але вона вже не клубочилась — зламана, безсила, просто розтікалась калюжею... а потім зникла.

У вухах у Лірії задзвеніло — й вона знепритомніла.