Читати книгу - "Розтопити кригу , Анжеліка Вереск"

Розділ двадцять сьомий

Лірія повільно приходила до тями. Коли вона розплющила очі, то побачила, що перебуває у своїх покоях, у замку Воріоса. Спробувала підвестися — й одразу знову лягла: трохи паморочилося в голові.

Арходас, який дрімав у кріслі, помітивши, що вона прокинулась, підійшов до неї й сів на край ліжка.

Тихо покликав Лісу й попросив принести пані відновлюючий відвар.

Ліса кинулась виконувати наказ. Повернувшись до Лірії, він уважно вдивився в її обличчя і, переконавшись, що їй значно краще, розслабився.

Довго дивлячись на Лірію, він підніс її руку до вуст і залишив на ній м’який поцілунок.

Лірія слабко всміхнулась, а тоді, згадавши події, стривожено запитала:

— Ти поранений!

Чоловік поспішив її заспокоїти:

— Віліан підлікував мене своєю магією, тож я тепер як новенький. Тільки шрам лишився.

Лірія кивнула, але по її обличчю було видно, що її щось іще турбує:

— Ти розкажеш мені, що сталося? І скільки я вже тут лежу?

— Ти вже три дні без тями. А все інше дізнаєшся, щойно вип’єш зілля, — сказав він, піднімаючи Лірії голову й допомагаючи випити гіркий настій. — Ось так, молодчинка. Тепер можемо й поговорити.

З цими словами чоловік почав довгу розповідь — з того моменту, як армія вирушила до місць розломів.

Виявилось, що розломів було неймовірно багато. Поле бою — мов м’ясорубка. Маги виснажувалися, втрачали сили, один за одним падали солдати. Армія Арходаса встигла вчасно, щоб хоч трохи вирівняти баланс. Направивши своїх воїнів, Арходас сам кинувся в бій. Його присутність на боці Воріоса мала значення — сила в нього була чимала, а ще й те, що сам король вступив у бій, додавало духу всім.

У розпалі бою Арха знайшов Віліана, і той сказав, що відчуває слід — той самий, від медальйонів. На що Арходас заперечив, мовляв, медальйони на місці. Віліан не став сперечатися, але припустив: якщо цей слід "помацати" ретельніше, то він приведе до власника, бо надто вже свіжий.

Арходас погодився, що це має сенс. І отримавши координати від Віліана, помчав до місця ритуалу, залишивши своїх людей на полі бою.

Як виявилось пізніше — Лірію в той час марно шукали по всьому замку. І, ніде її не знайшовши, почали панікувати. Ніхто й подумати не міг, що пані викрали.

А Арходас, діставшись вказаного місця й спустившись у підземелля, був шокований: він зустрів свого найкращого друга. А ще більше його шокував вигляд зв’язаної, змученої дружини. А руни, начертані на підлозі, не потребували пояснень. Арходас одразу зрозумів: медальйони в королівській скарбниці — підробка, і що Сивіріан призвав Темряву.

Після незавершеного поєдинку, коли Темрява вбила ельфа й проникла в Арха, чоловік поділився, наскільки важкою була боротьба двох сутностей.

Темрява була сильною і не звикла програвати. І якби Арходас їй піддався, спершу вона висмоктала б із нього всю магію й убила, а потім накрила б Аймар своїми породженнями.

І Арходас майже здався — бо частина резерву вже була витрачена в бою, частина — на боротьбу з ельфом, а ментальний тиск Темряви був нестерпним. І якби Лірія не провела ритуал передачі резерву — на цьому моменті оповідач глянув на дівчину з вдячністю й захопленням — усім їм настав би кінець, у прямому сенсі цього слова.

Отримавши додаткову силу від дружини, він зміг не тільки захистити себе щитами, а й перейти в атаку. Темрява боролася, до останнього не вірила, що програє, але їй довелося відступити.

Арходас зміг зламати її ментальні бар’єри, увірватись у її свідомість і, зануривши її в безумство, випив її до дна. Коли вона покидала його тіло, була вже на межі загибелі.

Тому, після кількох судом, Темрява зникла назавжди.

Поглинена нею магія допомогла Арходасу швидко відновити сили, і він, узявши знесилену від ритуалу Лірію, дістався до Віліана. На той момент бій уже закінчився — знищення Темряви призвело до загибелі й усіх її дітей.

Вислухавши це, Лірія з полегшенням зітхнула на повні груди — радіючи, що цього разу загроза минула остаточно.

Тихим голосом вона спитала про загиблих, і Арходас сумно підтвердив: їх багато. Як і поранених — повні лазарети. Деякий час вони мовчали. Потім Арходас промовив:

— Знала б ти, Ліріє, як я тобою захоплююсь і як я тобі вдячний.

Провівши цей ритуал, ти тепер ризикуєш усім. Ти не мала…

Лірія перебила його:

— Мала. Я багато чого втратила в житті. Я не могла втратити тебе, щойно здобувши. Я кохаю тебе!

Чоловік ніжно взяв її обличчя в долоні, дивлячись у фіалкові очі дружини, і м’яко сказав:

— І я тебе кохаю, Лірі. — А тоді хитро додав:

— Враховуючи, що тепер наші життя пов’язані одне з одним, я морально просто не можу дозволити собі відпускати тебе далі, ніж на відстань витягнутої руки!

Лірія заразливо розсміялась, змусивши й Арходаса засміятись разом із нею. За кілька хвилин чоловік раптом згадав:

— А знаєш, я ж забув тобі сказати: зі зникненням Темряви Зухур знову став вільним. Звісно, там ще багато роботи з відновлення, але з часом, я впевнений, там знову оселяться люди. Я планую заснувати там два королівства.

Лірія мрійливо промовила:

— А Зухур же омиває океан… Ти покажеш мені океан?

Арходас ніжно поцілував дружину:

— Звісно, кохана. Є лише одна проблема на майбутнє: нам потрібно два королі.