Читати книгу - "Відьомські війни"

Реліквія не з’явилась, що ж в моєму арсеналі знаходиться потужна магія та з десяток заклятіть, що можна використати. Я невдоволено починаю чаклувати. Чашка кави не блокує мою магію, не заважає чарам. Перше закляття, друге, третє, четверте…двадцять перше. Можливо я збилась з ліку. Жодне закляття не допомогло знайти реліквію. В чому справа? — обурено подумала я. — Минулого року магія взагалі не діяла в маєтку. На цей раз навіть вона не здатна допомогти в пошуку. Сумніваюсь, що з подібними перепонами зустрічалась Аманда, коли шукала брошку.

Розлючена, я повертаюсь до будинку пані Кемс. Перевіряю стареньку, потім ще раз провожу поглядом кімнати і нарешті вимовляю закляття.

Закляття принесло вражаючі зміни. Разючі. Відтепер я не 18 річна дівчина. Я 70 річна бабця. Моя шкіра нагадує сухі сторінки давніх книг. Обличчя вкрите численними зморшками. Волосся посивіле та зібране окремими пасмами на потилиці. Величезний в’язаний светр, пухнасті м’які шкарпетки. Широчезна спідниця, громіздке намисто додають поважності моєму віку.

Декілька хвилин я вивчаю власний образ у маленькому люстерку сумочки пані Кемс. Цікаво, що Лорейн ніколи не називала справжнього імені цієї старенької, її звуть Клавдія. Повертаю люстерко назад у сумочку. Я дуже здивована, закляття відтворила сумочку пані Кемс. Цікавість направляє мою руку вглиб жіночого аксесуару. Там знаходиться гаманець, флакончик парфумів, мереживна хустинка, книжка Джейн Остін «Почуття і чуттєвість». Закладки в ній не має, та десь ближче до середини сильно загнута сторінка. Далі знаходиться декілька упаковок таблеток: заспокійливе, сердечні каплі, знеболювальне. Останнім намацую фоторамку. Срібна фоторамка з фотокарткою. На ній знайомий чоловік, якого звуть Рудольф. Моє серце починає шалено стукотіти. Один погляд на фотокартку змушує відчути на грудях важкість у декілька тон. Доведеться присісти на хвилинку. Подібного я ще ніколи не відчувала в житті. Безкрайня важкість на серці…спричинена тугою. Вона охоплює мене так міцно, що неможливо спокійно дихати.

Спогадами я повертаюсь у молоді роки жінки. Їй було тільки 20 років. Юна сповнена життя Клавдія мешкала разом з батьками. Сім’я Клавдії не була заможною. Звичайна родина яких у Пінсі безліч. Так, вона народилась і виросла в цьому містечку. Дитинство, юність проходило безхмарно. Старша на 10 років сестра покинула батьківський дім ще 5 років тому. Вона вдало вийшла заміж, народила сина. Більшого бажати для дочки батьки не могли. Тому з нетерпінням очікували, коли ж аналогічна подія станеться з їх Клавдією. Клавдія завжди зніяковіло посміхалась, мовляв час покаже, поки її серце вільне. Так, серце дівчини залишалось вільним. Вона насолоджувалась усією безтурботністю юності. Разом з подругами шила сукні, спідниці. Читала цілими днями любові романи, зачитуючи найсуттєвіші сцени. Серце бажало закохатись, а мозок заклопотаний зовсім іншим — вивчитись на кравчиню.

Спокійному життю настав кінець, коли на порозі родини Кемс з’явився молодий чоловік на ім’я Рудольф. Одного ім’я цього джентльмена вистачало аби Клавдія починала хвилюватись. Серце в неї тріпотіло, немов крила маленької пташки. Їхня перша зустріч закарбувалась в пам’яті дівчини назавжди. Голова сімейства Кемс займався ремонтом автомобілів, заклопотаний у справах, він помітив що до будинку наближається незнайомець. До того ж з першого погляду заможний незнайомець. Одразу помітно можна підзаробити на цьому юнаку.

Можливість підзаробити випала чоловіку, дуже вчасно наближалась пора купувати подарунки численним родичам Марти Кемс. В подарунках до близьких жінка була безкомпромісною, не любила економити. Поява ж такого мішечка з грошима налаштувала Альберта на надто вже доброзичливий лад. По діловому два чоловіка обговорили справу пов’язану з ремонтом автомобіля Рудольфа.

Результатом розмови обидва були задоволені. Клавдія тільки спостерігала здалеку. Вона надто нервувала для того щоб познайомитись з красенем, так прозвала Марта клієнта чоловіка.

Дні проходили не надто радісно для Клавдії. Вона втратила усілякий спокій. Рудольф не з’являвся на порозі їхнього дому. Подруги також не бачили цього загадкового багатія, що їздить на гарній автівці. Дівчина ні на що не сподівалась. Хто вона така, щоб завоювати серце подібного чоловіка. До того ж він її не помітив. Тоді коли вона споглядала його з особливим жаром. Коли він розмовляв у вітальні їх будинку з батьком, вона насолоджувалась розмовою, що долинала до неї. Не має значення, що там йшлось про ремонт автомобіля та вартість даної послуги. Впевнений, сильний, голос Рудольфа звучав краще будь-якої музики.

Гуляючи з дівчатами, Клавдія зайшла в крамницю з тканинами. Їй необхідно підібрати щось просте та водночас миле для сукні матері. Вона не полюбляє яскравих кольорів. Водночас цінує дорогу тканину, м’яку на дотик. Доведеться прискіпливо вибирати відріз тканини. Що ж нехай так, зате можна відволіктись від настирливих думок пов’язаних з Рудольфом. Продавчиня раз по раз показувала тканини, що повинні співпадати з описом Марти Кемс. Раптово Сьюзен різко доторкнулась до плеча Мері. Дівчата розпочали перешіптуватись, разом з тим густо почервоніли. Вони намагались привернути увагу Клавдії. Дівчина спочатку ігнорувала подруг, заклопотана дорученням матері, потім все ж здалась, вирішивши зробити їм зауваження. Вона ледь не втратила свідомості, побачивши Рудольфа навпроти, поряд з автівкою. Біля нього стояв низенький чоловік, і щось жваво розповідав, постійно сміючись. Юнак же інколи щось додавав, намагаючись підтримати розмову, проявити якомога більше тактовності. Йому це вдавалось з важкістю. Адже погляд повністю прикутий до вітрини крамниці тканин. Мері та Сьюзен були переконанні, що цей красень дивитись на їх подругу. Сама ж Клавдія, червоніючи відчула теж саме.

Опанувавши себе, я з напруженням піднімаюсь. Важко крокуючи, я направляюсь до кав’ярні. Цікаво, які плітки доведеться почути від Лорейн на цей раз. Звичайно пані Кемс не та особа, з ким вона може від душі поговорити та у старенької є слух, тому почути щось корисне для людини на яку особливо не звертають уваги окрім жалю, варто спробувати.

Нарешті добравшись до кав’ярні, відчиняю двері. Таке відчуття, ніби не була в цьому закладі цілу вічність. Важко крокуючи, іду до улюбленого столика пані Кемс. Там лежить меню, серветки, сільничка з перчанкою. На кожному столику стоїть невеличка вазочка зі свіжими квітами. Букети складаються з простих польових квітів.

Сідаючи на постійне місце, роблю те що зазвичай виконувала пані Кемс. Дістаю фоторамку, намагаючись не дивитись на неї. Потім книжку.

Лорейн миттєво підлітає до мене, щоб привітатись. Я неохоче беру меню і гортаю сторінки. Не можу визначитись та для старенької це звична річ. Вона не поспішає у власному виборі. За 15 хвилин йдуть двоє чоловіків, а ще через декілька покидає кафе