Читати книгу - "Біґ Мак. Перезавантаження"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
1
Як улаштована залізниця? Залізниця влаштована таким чином, що весь її складний і точний механізм уплітається в теплі ландшафти, як водорості вплітаються в тіла затонулих кораблів. Залізниця прокладається таким чином, щоб її неможливо було вичленити з простору, який вона протинає, вона вогко вклеюється у вощений папір чорнозему, налипає мокрим піском на узбережжя та перешийки або твердне чорними шматками льоду посеред різдвяних полів. Залізничні інженери розповідають, що головною передумовою при прокладенні нових гілок та перегонів завжди є уважне спостереження за зоряним небом. Зазвичай залізничні маршрути збігаються з маршрутами пташиних зграй, що восени відлітають на південь, або прокреслюються вздовж важких річкових річищ, в обхід причалів і заток. Іноді залізниця перетинає річкові масиви, тоді вагони, перекочуючись над сонною рибою й чорними рибальськими човнами, розхитуються особливо печально та насторожено. У більшості випадків залізничні насипи розташовано таким чином, щоб місячне світло падало у вікна вагонів, вириваючи пасажирів із їхніх розхитаних сновидінь, наповнюючи повітря довкола них тінями та затемненнями, осліплюючи їх зі сну й дозволяючи їм бачити те, з чого насправді складається будь-яка залізниця – темряву, тишу й смерть. Під більшістю залізничних насипів б’ють холодні підземні джерела і, не маючи можливості вибитися назовні, женуться слідом за експресами, ніби вуличні пси за велосипедистами. Найбільше клопоту інженери зазвичай мають із рослинами, які вперто обплітають собою ніжне залізо рейок, забиваються в щілини, проростають крізь щебінь, оскільки саме на залізничних насипах найбільше сонця й повітря, саме тут збігаються всі сонячні промені та виникають усі рози вітрів. Залізничні маршрути прокладаються таким чином, щоби рух вагонів завжди пролягав поміж циклонів та смарагдових зимових туманів, щоби у створені локомотивами повітряні тунелі влітав липневий тополиний пух і дими осінніх багать, щоби цими невидимими каналами зв’язку рухалося тепло й волога, спалахували радіосигнали й влітали ошалілі від сонця ворони, збиваючись у зграї й створюючи радіоперешкоди. І оскільки повітря над залізницею – розріджене й неоднорідне, крізь нього весь час протискаються дивні персонажі й непередбачувані суб’єкти. Саме тому висота спальних вагонів є достатньою для того, аби під час коротких зупинок на нічних станціях привиди й приблуди вибиралися на вагонні дахи, боязко ступали металевою поверхнею, протягуючи вгору долоні й гріючи їх об жовтогарячий залізничний місяць. Іноді чергові на залізничних переїздах помічають сторонній рух у тамбурах і роблять записи в графіках та бортових журналах, вираховуючи таким чином наближення холодів і довгі відлиги.
2
Що в такому разі входить до обов’язків чергового? Фіксувати й відслідковувати, складати списки й тримати їх у пам’яті. Залізничники подібні до рибалок – вони знають усі потаємні течії, усі перепади температури, за них говорить їхня витримка й наполегливість, час для них існує лише тоді, коли вони займаються своєю справою, поза тим, усе діє за іншими законами, за іншою схемою. Чим далі від залізниці – тим менше шансів порозумітися, тим менше впорядкованості й взаємопов’язаності в повітрі. Черговий подає сигнали потягам, що рухаються в напрямку великих міст, запалює червоні вогні, збираючи на них комах, зупиняє вантажівки й коров’ячі череди, стоячи поміж корів і відчуваючи, як вони важко дихають. Черговий відслідковує напрямок вітрів над собою та голос води глибоко в землі, він вивчає сузір’я й відтворює у своїх записах маршрути супутників і літаків. Узимку він відкидає сніг і розглядає пташині сліди на сніговій поверхні. Улітку сонце робить бронзовою його шкіру, він чекає на вечірні потяги, ніби на добрі новини, і коли вони прокочуються повз нього, обдаючи пилом і теплом, задоволено готується до ночі, що огортає залізницю.
Більшість вільного часу чергові проводять у молитвах і медитаціях, у читанні сакральних текстів і переписуванні мантр, що здатні розганяти туман над полотном. Іноді їм з’являються видіння й знамення, чуються невідомі голоси, щось їм нагадуючи й про щось попереджаючи. Голоси лунають різними мовами, належать вони зазвичай жінкам і підліткам, лунають переважно під вечір, тож на ранок їх ніколи ніхто не пригадує.
Що за всім цим стоїть? Помилки при проектуванні, зношеність техніки, особливості природних умов – чинники, що деформують тканину нашого сприйняття, примушуючи нас пильніше вдивлятися в небо, вирізняючи в ньому сторонні рухи й виловлюючи з нього ледь чутні голоси. Залізниця побудована таким чином, що в певних її місцях, де світло особливо насичене, а темрява має кілька запасних виходів, трапляється витік життя, перетікання його в напрямку ночі. Потрапляючи до такого місця, щоразу відчуваєш, як поруч, на відстані одного подиху, закінчується повітря. Залізничники відчувають це особливо гостро. І семафори їм потрібні для того, аби сигналізувати про свій відчай.
3
З вагонного вікна все це виглядає зовсім інакше. Усе залежить від оптики та уважності. Перебуваючи в дорозі, ти дивишся на світ, ніби крізь зелене пляшкове скло, гублячи й ловлячи безліч деталей, пізнаючи чи не помічаючи випадкових перехожих, відчуваючи рух, його постійність та неперервність, його розміреність і визначеність. Дорога наповнена спалахами й затемненнями, застиглими картинками й рухливими постатями. Іноді ти фіксуєш ці самотні покинуті переїзди, устигаєш звернути увагу на світло у вікні будинку, на смугастий шлагбаум, на дерева й квіти, висаджені кимось за багато років проживання тут, у цій точці, яку ти щойно перетнув і від якої тепер невблаганно віддаляєшся. Я часто думаю, як це – жити на залізничному переїзді? Як це впливає на характер? На сон, на звички? Можливо, ця залежність від розкладу руху, від постійної включеності в роботу заведеного кимось годинника змінює ставлення до світу, робить людину більш спокійною, більш розважливою. Адже ніщо так не примиряє з життям, як розпорядок дня. Як воно – прокидатися серед ночі, наперед відчуваючи наближення нічного потяга, який ще зовсім далеко і якого насправді ще зовсім не чути? І навіть коли його не чути, можна уявити собі його наближення, уявити так детально й чітко, що він справді з’являється посеред ночі, і протяги за ним ще довго хитають листям дикого часнику. Як воно – зустрічати локомотиви, ніби домашню худобу, проводжати їх у ранковому промінні, слухати, як вони затихають, і головне – триматися цього шматка простору, лишатися завжди при своїй території, будь-що хапатися за таємничу механіку залізниці, за її кольори та запахи, за її невпинну роботу, яка полягає в тому, аби давати сенс твоєму життю і життю таких само залізничників, як і ти. Чи є друзі в залізничників? Чи є в них вороги? Чи пов’язано це якось із їхніми професійними обов’язками? Наші стосунки із залізницею мають характер поверховий,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Біґ Мак. Перезавантаження», після закриття браузера.