Читати книгу - "Третя світова: Битва за Україну"

свого народу, кулуарно, втрьох, за зачиненими дверима вона [влада] вирішує долю нашої держави. При цьому ні парламент, ні уряд, ні будь-які інші колегіальні органи це питання не розглядали. Спираючись на думку абсолютної більшості громадян України, наших виборців, ми вимагаємо відкликати «лист трьох». Ми звертаємося до керівництва НАТО з тим, що «лист трьох» не виражає волю українського народу, не є предметом політичного консенсусу, а вносить додаткову напругу в українське суспільство, що неминуче призведе до погіршення відносин України з Північноатлантичним альянсом. У зв'язку з цим фракціями Партії регіонів та Комуністичної партії України прийнято рішення блокувати роботу українського парламенту, вимагаючи від підписантів — Ющенка, Тимошенко, Яценюка — відкликати лист про приєднання України до НАТО. Звертаємо також увагу голови Верховної Ради, що при підписанні листа Ви вийшли за рамки конституційних повноважень і вимог Регламенту Верховної Ради. У зв'язку з цим ми просимо Вас відкликати Ваш підпис під даним листом. В іншому разі ми діятимемо адекватно, виходячи із законодавства нашої держави».

Скандал, що вибухнув з приводу «таємних переговорів» з НАТО паралізував роботу парламенту на два місяці. Регіонали та комуністи заблокували трибуну. Тільки 6 березня 2008, після прийняття варіанту постанови Партії регіонів, у якій вказувалося, що рішення про вступ України в НАТО «приймається за результатами референдуму, який може проводитися за народною ініціативою», парламент почав функціонувати.

Через півроку, 16 вересня 2008 року, в Україні розпочалася ще одна політична криза. Її викликав новий розпад правлячої «демократичної коаліції» у Верховній Раді. «Наша Україна — Народна самооборона» та БЮТ розійшлись під час обговорення в парламенті питання про російсько-грузинський конфлікт. Ющенко та його прибічники підтримали Грузію та засудили російську агресію. Тимошенко зайняла більш нейтральну позицію, закликавши обидві сторони до припинення кровопролиття та мирного розв’язання конфлікту. За що її різко розкритикували «Наша Україна» та Секретаріат президента, який фактично звинуватив Тимошенко у зраді державних інтересів.

Критика Тимошенко Секретаріатом президента України розпочалася вже у серпні 2008 року, під час російсько-грузинської війни. Замголови Секретаріату президента Андрій Кислинський звинуватив прем’єр-міністра «в системній роботі на інтереси Росії», що «дороги назад у неї нема, саме цим продиктована її позиція щодо війни у Грузії». Позиція Тимошенко у грузинському питанні дійсно не виглядала безкорисливою. Річ у тому, що саме в ці місяці Тимошенко вступила в складні газові переговори з урядом Росії. Тож «нейтралітет» Тимошенко в російсько-грузинській війні був радше платою Путіну за зговірливість Росії стосовно газового питання.

Ющенко намагався «склеїти» коаліцію, що розкололась, однак спроба закінчилась безуспішно. Не досягнувши мети, 8 жовтня Ющенко видав указ про розпуск Верховної Ради та призначив дострокові парламентські вибори на 7 грудня. Тепер настала черга Тимошенко заявляти про незаконність указів президента. Разом зі своїми юристами впродовж двох днів Тимошенко готувала правове обґрунтування для своєї скарги й 10 жовтня на основі скарги прем’єр-міністра Окружний адміністративний суд Києва призупинив дію президентського указу про дострокові вибори. Внаслідок цього «помаранчевих» змусили сісти за стіл переговорів з буферним блоком Володимира Литвина й пообіцяти Литвину посаду спікера Верховної Ради в обмін на приєднання до «демократичної коаліції». Домовленість відбулася. 8 грудня новообраний спікер парламенту Литвин оголосив про відновлення коаліції. Уряд Тимошенко уникнув відставки та приступив до виконання намічених планів. Плани здавалися грандіозними: Тимошенко мала намір врегулювати вже легендарний українсько-російський газовий конфлікт.

Черговий газовий конфлікт з Росією

Газовий конфлікт з «Газпромом», що розгорнувся на початку 2008 року, безпосередньо пов'язаний зі спробою Тимошенко усунути приватну структуру «РосУкрЕнерго» як посередника між Україною та Росією. Отримавши попередню підтримку з російського боку, український уряд заявив про припинення діяльності цієї компанії, яка на той момент заборгувала «Газпрому» майже півтора мільярда доларів. Як заявила Тимошенко у лютому 2008 року: «Україні та Росії в галузі постачання газом жодних посередників не потрібно й уряд чітко дотримуватиметься своїх позицій». Тоді ж, перебуваючи з візитом у Москві, вона й справді зуміла домовитись, аби поставки російського газу до України здійснювались напряму, у відповідності до договору між «Газпромом» та «Нафтогазом України».

Російська сторона запропонувала Тимошенко створити спільне російсько-українське підприємство для продажу газу всередині України, але прем'єр відкинула цю пропозицію, підкресливши, що «Нафтогаз України» самостійно, без участі Росії, спроможний забезпечити реалізацію російського газу на внутрішньому ринку.

Досягнувши відповідних домовленостей щодо прямого постачання газу, Тимошенко заговорила про те, що накопичені борги за газ не є державними боргами України, а лише боргами фірми-посередника «РосУкрЕнерго», що повинна сплачувати їх «Газпрому» сама. Однак посередницька компанія виплачувати борги не планувала. На момент переговорів у Москві вони становили вже 2,2 млрд доларів. «РосУкрЕнерго» не припиняла спроб перекинути борг на український бюджет, та несподівано її підтримав у цьому прагненні сам президент Ющенко.

Суперечності було врегульовано в такий спосіб. У жовтні 2008 року Україна та Росія підписали меморандум, що передбачав ліквідацію посередників з 1 січня 2009 року та визначав умови постачання газу в Україну на найближчі роки. При цьому Тимошенко, зрозумівши, що виплати Росії боргу «РосУкрЕнерго» в 2,2 млрд доларів державі не уникнути, запропонувала викупити в рахунок цього боргу вже закачаний в українські сховища «РосУкрЕнерго» російський газ загальним обсягом понад 11 млрд кубометрів.

Підписаний меморандум передбачав поетапне трирічне переведення України на ринкові ціни закупівлі російського газу, з одного боку, і на українські тарифи транзиту цього газу до Європи, з іншого. Крім того, сторони домовилися про спільний експорт вільних обсягів російського газу, що перевищують потреби українського ринку, з українських підземних сховищ. Тимошенко запевнила європейські країни, що меморандум передбачає забезпечення безперебійного транзиту російського газу до Європи на довгостроковій основі.

Підписання нового контракту на базі умов, обумовлених у підписаному меморандумі, призначалося на 31 грудня 2008 року. Компанія «РосУкрЕнерго», розуміючи, що її усунули від поставок російського газу, опираючись на підтримку Секретаріату президента України, робила все можливе для того, щоби зірвати підписання цього контракту. Дещо пізніше, 19 січня 2009 року, голова правління «Газпрому» Олексій Міллер визнав, що спроби зриву переговорів мали місце: «Так, дійсно, наприкінці грудня [2008] прем'єр-міністри Росії та України дійшли згоди і наші компанії були готові домовитися про ціну газу 235 доларів за 1000 кубічних метрів за умови спільних експортних операцій з території України. «РосУкрЕнерго» тоді запропонував купувати газ для України за ціною 285 доларів».

Для російської сторони така пропозиція очевидно була вигідною. Для української — настільки ж очевидно виграшною не здавалась, оскільки у компанії-посередника Україна мала купувати газ не по 235 дол. за