Читати книгу - "Третя світова: Битва за Україну"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
У серпні 2007 року Ющенко та Тимошенко зустрілися й обговорили питання про створення коаліції демократичних сил у парламенті у разі перемоги на виборах. Але в результаті голосування найбільше місць знову отримала Партія регіонів (175), втративши порівняно з попередніми виборами 11 місць. Блок Юлії Тимошенко отримав 156 місць, додавши 27 мандатів, а блок «Наша Україна — Народна самооборона» посів третє місце з 72 мандатами, втративши 9 депутатів. Комуністична партія традиційно, опираючись на свій «червоний електорат» отримала 27 місць (на 6 місць більше, ніж раніше). СПУ, що «зарекомендувала» себе перебіганнями з одного табору в інший, в парламент взагалі не пройшла. Її місце зайняв блок Володимира Литвина (колишнього спікера парламенту) у складі Народної та Трудової партій. Він отримав 20 місць.
У результаті досягнутої домовленості між Ющенком і Тимошенко, БЮТ та НУНС створили коаліцію й змогли забезпечити собі більшість — 228 місць (від загальної кількості депутатів Ради в 450 депутатів) з правом формування Кабінету міністрів. Стало зрозуміло, що новий уряд знову очолить Тимошенко, а президенту Ющенку знову довелося «грати дуетом» на політичній авансцені країни. Партія регіонів разом з комуністами склали «конструктивну» опозицію, а блок Литвина посів вигідне місце буфера між правлячою коаліцією та опозицією. З формуванням у грудні 2007 року нового уряду політична криза в Україні закінчилася. Але очікуване виборцями визволення так і не прийшло. Політична криза просто перейшла у нову фазу.
Другий уряд Юлії Тимошенко (2007–2010)
Вибори Юлії Тимошенко на посаду прем’єр-міністра в парламенті проходили не без пригод. Не дивлячись на існування нової «помаранчевої» коаліції, що забезпечувала їй необхідну кількість голосів, Тимошенко 11 грудня 2007 року з першої спроби не затвердили. За неї проголосувало 225 депутатів при 226 необхідних. Не вистачило одного голосу. Як потім з’ясувалося, два депутати проголосували «за», однак електронна система голосування дала збій та не врахувала ці два голоси. 18 грудня провели друге поіменне голосування, без використання електронної системи, простим підняттям руки і голосом, за списком, який зачитував голова лічильної комісії. В результаті поіменного голосування Тимошенко за поданням президента країни вдруге обрали прем’єр-міністром. Того ж дня парламент затвердив новий склад уряду, до якого ввійшли чотири віце-прем’єри та 22 міністри. Першим віце-прем’єром, як і очікувалося, став Олександр Турчинов. Практично всі міністри представляли коаліцію — БЮТ та НУНС. Силові міністри — оборони (Юрій Єхануров), внутрішніх справ (Юрій Луценко), міністр закордонних справ (Володимир Огризко) ввійшли до складу уряду за президентською квотою, але за поданням прем’єр-міністра.
Несподівано для багатьох Ющенко призначив на пост Секретаря РНБО Раїсу Богатирьову — представницю Партії регіонів. Очевидно, зробив він це для створення певної противаги Тимошенко, тим більше що в парламенті мав розглядатися новий Закон про Кабінет Міністрів, який значно розширював повноваження президента через розширення компетенції РНБО.
Уряд подав до парламенту законопроект «Про державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України», що його прийняли у другому читанні буквально напередодні Нового 2008-го року. В середині січня Тимошенко представила у Верховній Раді свою програму «Український прорив: для людей, а не для політиків», яка мала радше популістський характер — без практичних заходів щодо поліпшення добробуту українського народу. Під час виборчої кампанії програму представляли як передвиборчу з назвою «Український прорив: до справедливої та конкурентоспроможної країни». При цьому багато хто звинувачував Тимошенко в плагіаті, оскільки саму назву вона запозичила з книги колишнього прем'єр-міністра України і колишнього секретаря РНБО Анатолія Кінаха. Щоправда, Анатолій Кінах не образився, назвавши це «конструктивним плагіатом».
Представлену Тимошенко програму всесторонньо розкритикували на засіданнях комісій. Перш ніж урядову програму вдалось затвердити на пленарному засіданні парламенту, до неї внесли більш як 300 поправок. Критики вважали, що у програмі відсутні конкретні терміни її виконання та пункти щодо фінансової забезпеченості. Проте пріоритетними завданнями уряду, згідно з програмою, залишалися збільшення зарплат та пенсій, розвиток промисловості, посилення боротьби з корупцією. До речі, саме підвищення зарплат та пенсій залишилися у пам'яті людей на роки після відходу Тимошенко від владного керма. Хоча одне популістське зобов'язання Тимошенко до кінця не виконала. Йдеться про виплату розміром у 1000 гривень вкладникам колишнього Ощадбанку СРСР як компенсації за втрату заощаджень через гіперінфляцію в період розпаду СРСР та в перші роки української незалежності. Зрозуміло, що обіцянку уряду виплатити близько 200 дол. кожному колишньому вкладнику люди сприйняли з ентузіазмом. Минуло немало часу, поки всі постраждалі оформили банківські картки, на які мали перевести гроші. Знову-таки, на ці гроші довелося чекати роками.
У 2008 році Юлія Тимошенко з великим завзяттям розпочала програму перегляду результатів приватизації. В списку компаній, запропонованому Кабінетом міністрів для проведення приватизації, опинилися такі великі промислові об'єкти, як Одеський припортовий завод та «Укртелеком», проти виведення яких з державної власності Тимошенко виступала в роки свого першого уряду. Передбачалося реприватизувати також Луганський тепловозний завод. Як і раніше, Ющенко спробував призупинити реприватизацію й звернувся до уряду з проханням нічого не робити до прийняття закону України «Про державну програму приватизації» та вироблення узгодженого підходу всіх гілок влади до питань приватизаційного процесу. Загалом погодившись з президентом, Тимошенко внесла до закону низку істотних поправок. Їх зміст вона сформулювала на брифінгу у Кабінеті міністрів 23 січня 2008 року: «Ми хочемо, щоб у законі з'явилася норма, яка б передбачала, що при невиконанні умов приватизаційного договору, такий приватизаційний договір буде розриватися без повернення тих грошей, які заплатили за підприємство».
У січні 2008 року в країні визріла нова політична криза, пов’язана з тим, що міністр закордонних справ Володимир Огризко під час зустрічі в штаб-квартирі НАТО у Брюсселі 18 січня вручив генеральному секретарю лист, підписаний президентом Віктором Ющенком, прем'єр-міністром Юлією Тимошенко та спікером парламенту Арсенієм Яценюком, де йшлося про прагнення України приєднатись до «Плану дій щодо членства в НАТО» на саміті у Бухаресті в квітні 2008 року. Зі змістом цього листа (до його відправлення до Брюсселя) урядовців та депутатів Верховної не ознайомили. Громадська думка України у питанні про вступ до НАТО вкотре розкололась. У фракціях комуністів та регіоналів з’явилися підстави виступити в парламенті з різкою критикою дій Ющенка та Яценюка. Зокрема у заяві, написаній ними 21 січня 2008 року, вказувалося:
«Підписання Ющенком, Тимошенко, Яценюком листа-звернення до керівництва НАТО по суті означає початок процедури вступу України до НАТО… Боячись
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Третя світова: Битва за Україну», після закриття браузера.